простакуватого пана у водевілі «Пошились у дурні» за-свідчив «справжній сатиричний хист» дра-матурга та його здатність «мистецькою рукою вткати кілька постатей, живцем вихоплених з життя» (27, 233). Набутий у цих творах досвід дає можливість Кропивницькому створити блискучий зразок соціальної сатири — етюд «По ревізії». Зображення духовної порожнечі сільсько-го «начальства» — старшини і писаря,— під владою якого перебувають сотні лю-дей, виявляє спорідненість із сатиричною традицією Гоголя. Висміюючи кумедні, давно віджилі звичаї, дрібні людські вади, які призводять до комічних непорозумінь, а часом і до драм, що обов'язково завер-шуються щасливим фіналом, Кропивниць-кий навіть у таких незлостивих комедіях, як «За сиротою і бог з калитою...», «Вуси», «Джиґун», «Дурисвітка», «Голомо-зий», «Ошибка произойшла», не проминає нагоди поглузувати із старшини чи писа-ря, підкреслити моральну вищість бідняка над багатієм. Найбільшої сили сатирич-ного викриття досягає він, показуючи деморалізуючий вплив багатства на людей.
Трагікомічна ситуація, покладена в ос-нову п'єси «Чмир» («Чумазий»), майстер-но використана драматургом для того, щоб показати соціальну й духовну несу-місність, неконтактність трудівників і па-разитів. Доки жив своєю працею небага-тий селянин Демко Пшінка, доти був нор-мальною людиною, дрібні вади якої ком-пенсувалися здоровим глуздом й крити-цизмом, умілістю рук, відчуттям потрібності своєї праці. У словах Демка: «Чим, більш чоловік багатшає, тим дурнішим робиться», бо «та копійка ним овладає та опанує, що він, як замакітрений, зробить-ся», уже в першій яві закладається зерно його майбутньої долі. Несподівано на нього звалюється колосальне, за його уяв-леннями, багатство — спадщина від по-мерлого у місті брата — і з ним відбуває-ться те, про що він казав. Намагаючись будь-що перейняти зовнішні форми пан-ського життя і прикладаючи до них не-зрозуміле для нього поняття «усякі образованія», Демко подібно до персонажів комедії Островського «Не в свої сані не сідай» опиняється справді у дурному ста-новищі. Неписьменного Демка спритно об-крадає хитрий крамар.
«Чмир» — одна з найдовершеніших п'єс Кропивницького. Стрімкість розгортання дії, дотепність ситуацій, лаконізм і точ-ність діалогів, яскравість характерів, як і недвозначність моральної позиції автора, роблять її привабливою для театру й донині.
Якщо пригода з Пшінкою є наслідком тимчасового затьмарення героя, то духов-на еволюція «купця з кріпаків» Кирпи у п'єсі «Старі сучки й молоді парості» уже завершена. Зажерливість його, як і його жінки, що економить навіть на харчуванні рідних дітей, не має меж. Численні його сутички з усіма учасниками дії складаю-ться в один всеохоплюючий конфлікт ба-гатства й бідності, визиску й праці, без-честя й порядності. Логічний фінал твору — безглузда смерть Кирпи на купі грошей.
У п'єсі Кропивницького «Мамаша» мож-на бачити зразок того «нового типу коме-дії», про який міркував Б. Шоу як про комедію, настільки більш трагічну за тра-гедію з катастрофічним фіналом, наскіль-ки нещасний чи навіть щасливий шлюб трагічніший від нещасного залізничного випадку». Драматург малює зловісну картину морального звиродніння людей під впливом жадоби багатства, за-ради якого дружина не жаліє чоловіка син — батька. У вузьких межах родинного життя відбито градації руйнування люд-ини безпосередньо залежних від масштабів матеріальних інтересів.
Несмішної комедії Кропивницького нале-жать до теологічного ряду творів які у свій час дали підстави О. Скабичевському визначити своєрідність російської комедії насамперед - Островського. На відміну від європейської комедії звичаїв, зокрема Мольєра, заважував критик, в російській комедії персонажі, що є носіями проти-лежних моральних норм, ведуть бесіду не помічаючи, що вони говорять зовсім різ-ними мовам, про різні предмети, не ро-зуміючи от одного. Це стосується як основного конфлікту творів Кропивниць-кого, так побічних. Людьми різних сві-тів виявляється просвітителька Надежда в покруч Микола, а також ті селяни, які всерйоз вважають її відьмою («Супротив-ні течи»), пани відживаючі й прийдешні-Смородина і Шклянка («На руїнах») на-віть члени цієї сім'ї («Чмир», «Мама-ша», «Дійшло до розуму» й ін.).
У зображені сімейних конфліктів че-рез які як їх справжня першопричина ви-разно просочують актуальні соціальні проблеми, Кропивницький найближче під-ходить до новітньої драми, хоч і у виборі матеріалу, із засобах розгортання конф-лікту, тобто в зовнішньому вияві внутріш-ньої думки твору, він лишається вірним традиції. Ці особливості творчості пи-сьменника вводять її в контекст європей-ської драматургії, де саме в 70—90-ті рр. на перший план висуваються соціальні та моральні проблеми: викривальне реаліс-тичне зображення дійсності у творах.
Не випадково, отже, що до найгостріших, найдосконаліших при їх виразній тенденційності, творів Кропивницького належать драми “Глитай, або ж павук”, “Дві сім’ї”, “Олеся”. Франко вважав найкращими його творами “Дві сім’ї” де «без театральної інтриги розвивається акція драми дуже природно і з поетичною правдою, основаною на різнорідної характерів» (41, 398), та “Зайдиголова” – “талановито написану студію з народного життя, де театральну інтригу заступає дійсний конфлікт різнорідних характерів... і де акція без штучної підмоги розвиває-ться натурально від початку до кінця творячи при тім ряд театрально ефектових сцен” (41, 397). Відзначеної критиком гармонії природності й сценічності драматург досягав щоразу заново, наполегливо відстоюючи принцип правдивості, каючи зберігати при тому почуття міри, за яке йому часом доводилось вести боротьбу не тільки з посередніми акторами, а й з видатними.
Драми Кропивницького «Глитай або ж павук», “Дві сім’ї”, “Олеся”, «Зайдиголова». «Доки сонце зійде...», «Замулені дже-рела», «Перед волею», «Розгардіяш», «Супротивні течії» дають різностороннє уявлення про долю жінки різних суспільних станів -