від часів кріпаччини до початку ХХ ст. Безправність її становища підси-лювану безліччю умовностей і жорстоких традицій, драматург майстерно показав У різних суспільних прошарках. Беззахис-ними жертвами цих антигуманних умов нестримного свавілля тих, від кого так чи інакше залежить доля героїні, стають селянки-біднячки Оксана («Доки сонце зі-йде...») й Олена («Глитай, або ж павук») заможна міщанка Зінька («Дві сім'ї») дочки поміщиків – емоційна, поривчаста Орися («Перед волею») та освічена розсудлива Женя («Замулені джерела» Ак-тивну боротьбу ведуть і зрештою перема-гають Олеся («Олеся»), Домаха («Зайди-голова»), Катря («Розгардіяш»)
Драматург роздумує над трагедією жін-ки й у тих творах, де вона виступає як Другорядний персонаж,— незалежно від жанру. Слова «отут ще живе місце» говорять своїм чоловікам, які катують їх, і позасценічна героїня водевілю «Дійшов до розуму», і Зінька у трагедії «Дві сім'ї». У веселій «комедії з співами» «Джиґун» спокійно, майже з усмішкою, як про щось цілком буденне, розповідає чоловік, як він бив свою жінку: «...так оддубасив, що більш тижня вилежала; аж втомився, б'ю-чи!..» І про інших мова йде: «Недзя, брат, їх не бить — такий закон!.. Закон недзя не сповнять...»
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організатор-ська діяльність Кропивницького, розгалу-женість, театральних маршрутів — не тіль-ки гастрольних, а й тих, що були зумов-лені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії),— лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному ре-пертуарі, відданість улюбленому мисте-цтву, різностороння обдарованість поро-джували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труд-нощі «акторського напівциганського жит-тя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з одно-думцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивниць-кий досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенні-ші, найгостріші теми тогочасного життя. Його хвилюють події 1905 р.; в одному з листів він мріє про ті часи, коли правда здолає кривду і можна буде «хоч разочок дихнуть вільним повітрям, почути вільний спів «Марсельєзи»» (б, 503). Кропивниць-кий клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві ди-тячі п'єси та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер М. Л. Кропивницький 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на га-стролях; поховано його в Харкові.
Творчо розвиваючи традиції Котляревського, Шевченка, Гоголя, Островського, Некрасова, Кропивницький зробив свій внесок у літературу критичного реалізму зображенням запеклої класової боротьби в українському селі другої половини XIX ст. Істотної еволюції зазнали його позитивні герої: від довготерпіння й па-сивного протесту до здатності аналізувати обстановку, усвідомлення себе як особис-тості, до соціальної активності. Цілий ряд драм і комедій Кропивницького є своєрід-ним аналогом «ідеологічних» повістей І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, О. Кониського, які І. Франко назвав «першими пробами» малювання нових суспільно-по-літичних течій нашої суспільності.
Визначальними рисами художнього мис-лення письменника є інтерес до найгостріших моральних та політичних проблем сучасності, що знаходив вияв у публіцис-тичній загостреності, сатиричній спрямо-ваності багатьох його п'єс. Твори дра-матурга утверджували реалізм розробкою народних характерів у типових життєвих обставинах. Забезпечуючи український театр поточним репертуаром, у якому пе-реважала традиційна поетика, Кропивницький чуйно сприймав нові життєві яви-ща, події (зокрема, наростання революцій-ної боротьби на рубежі XIX—XX ст.), що й зумовило пошук ним нових драматур-гічних форм.