Реферат на тему:

на тему:

Письменник рідного краю - Степан Пушик

СТЕПАН ПУШИК

Степан Григорович Пушик на-родився 26 січня 1944 року в с. Вікторові, Галицького району, Івано-Франківської області в се-лянській родині. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх шко-лах, спеціальну — в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та Літературному інституті я Москві. Навчається в докторан-турі.

Трудову й творчу діяльність по-чав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком — еко-номістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області. Служив у армії — після на журналістській роботі, був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикар-патського університетів. Степан Пушик обирався Народним депутатом України (1990 — 1994 pp.). Належав до Народної Ради та Демблоку, голосував за суверенітет та Акт про проголошення незалежної Ук-раїни. У Верховній Раді був членом Комісії культури й духовного відродження, а також — головою підкомісії парламенту.

Степан Пушик — член Спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Го-ловної Ради Всеукраїнського Товариства пам'яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства ук-раїнської мови імені Т. Г. Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів “Дзвін”, “Березіль”, лауреат Державної премії імені Т, Г. Шевченка в галузі літератури, також премій імені М. Ірчана, О. Копиленка, ряду літературно-мистецьких конкурсів.

Поет, прозаїк, фольклорист, публіцист, літературознавець. Канди-дат філологічних наук, доцент Прикарпатського університету імені Ва-силя Стефаника.

Автор поетичних збірок “Молоді громи”, “Золотий Тік”, “Писаний камінь”, “Задума гір”, “Головний”, “Луни”, “Галич”, “Заплаканий промінь”, книжки вибраних віршів, поем і пісень “Храмолом”. Для дітей випустив збірки “Маленьке шпаченя”, “Золотий човник”.

Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями, їх покла-ли на музику композитори А. Кос-Анатольський, В. Івасюк, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Шиптур, Б. Юрків, Б. Буєвський та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень, буклети «Співають гори», «Люби-сток», «Над горою місяць повен», “Козак гуляє”, аудіо і грамзаписи.

Степан Пушик також автор романів, повістей, оповідань, нарисів, есе, літературознавчих розвідок, розвідок з міфології, історії, краєзнавства. Окремими книжками побачили світ “Страж-гора”, “Га-лицька брама”, ”Ключ-зілля”, “Перо Золотого птаха”, “Дараби пли-вуть у легенду”, “Івано-Франківщина”, “Землі нев’януча краса. Івано-Франківщина”. Цей перелік буде не повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд, переказів, приповідок, тостів, а саме: “Казки Підгір'я”, “Золота вежа”, “Срібні воли», “Українські тости” та багатьох книжок виданих у співавторстві.

У співавторстві із В. Смоляком С. Пушик створив п'єсу за нове-лами Василя Стефаника “Земле моя”, яка з успіхом йшла на сцені Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка та нову редакцію “Заплакані вікна” до 125-річчя пись-менника, прем'єра якої відбулася 4 травня 1996 року.

Цінним здобутком митця, як також перекладача є його переклад, реконструкція та розшифрування багатьох темних місць “Слова о пол-ку Ігоревім”. Стаття про Степана Пушика та посилання на наукові дослідження ввійшли до п'ятитомної “Енциклопедії “Слова о пол-ку...”:, виданої в Санкт-Петербурзі 1995 року під редакцією Д. Лихачова.

Поет брав участь у створенні телесеріалів “Тарасові шляхи”, “Кар-патське літо”, “Живе джерело”. Він упорядкував і видав посмертні твори поетеси Ольги Стрілець.

Побував у багатьох країнах світу.

Твори Степана Пушика перекладені на російську (три книжки про-зи й поезії), китайську, румунську, молдавську, білоруську, литовську, киргизьку, башкирську, словацьку, непальську та інші мови.

ВАСИЛЬ ГАНУЩАК

Народився 1949 року в с. Микитинцях Косівського району, в родині хліборобів. Після місцевої восьмирічки закінчив Рогатинський ветзоотехнікум. Вірші почав писа-ти в 4-му класі, але перші публікації з'явилися друком саме в Рогатині, де значний вплив на формування літературних уподо-бань і подальший вибір життєвого шляху автора мали викладачі технікуму вчений-філолог і ко-лишній репресований Іван Костецький та знаний нині діяч Дем-ПУ Богдан Паньків і його дружи-на, а також літературна студія “Пролісок”, що існувала при ре-дакції місцевої газети “Зоря”.

Служив в армії у парашутно-десантних військах у Грузії та Азербайджані.

1970 року вступив на українське відділення філологічного факуль-тету Львівського університету їм. І. Франка, звідки через два з поло-виною роки був відрахований за переконання, а невдовзі, влаштував-шись робітником на завод автонавантажувачів, — підлим чином був позбавлений і прописки у Львові.

З 1974 по 1985 рік працював апаратником на Калуському ВО «Хлорвініл» (нині концерн “Оріяна”), а потім — кореспондентом обла-сної молодіжної газети «Комсомольський прапор» (тепер «Світ мо-лоді»), яка в ті часи відзначалася неабиякою радикальністю, виразно ставши на демократичні й національно-патріотичні позиції.

Нині — заступник редактора тижневика «Новий час» в Івано-Франківську. Мешкає в Калуші. Має дочку і сина.

1984 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Був аспірантом Інституту літератури АН України, але у зв'язку з “перебудовним” безладдям до захисту дисертації (займався проблемами літератури українців Румунії та Словаччини) не дійшов.

1991 року (а фактично — 1993) в Івано-Франківському видав-ництві “Галичина” видав збірку поезій “Відрух”, за яку був прийнятий до Спілки письменників України. Перекладає з білоруської (поема

Ніни Мацяш “Олекса Довбуш” 1995 р. вийшла як спецвипуск газети “За незалежність”, польської, словацької, російської, німецької. В рукописі — збірка віршованих скоромовок для дітей, які друкувалися в періодиці України та (в перекладі) у Білорусії. Автор багатьох публіцистичних та літературознавчих статей і рецензій.

ВАСИЛЬ ОЛІЙНИК

Народився на селі, в Сівці-Калуській Калуського району Івано-Франківської області 15 лютого 1948 року. Батько був робітником, мати — колгоспницею. Працюва-ли важко і жили нелегко. Але в хаті панувала злагода, тепло, за-тишок. У нашій оселі, а стоїть во-на при самому гостинці, завжди