РЕФЕРАТ
на тему:
МОЛЬЄР
(ЖАН БАТІСТ ПОКЛЕН)
МОЛЬЄР
(ЖАН БАТІСТ ПОКЛЕН)
(1622—1673)
Великий французький драматург, театральний діяч народився в Парижі 15 січня 1622 року в буржуазній сім'ї й повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника, стати юристом, але він вирішив стати актором. За розповіддю Гримаре, першого біографа Мольєра, дід частенько водив онука Бургундського готелю на вистави трагедій, трагікомедії в яких блискуче виступав Бельроз, і можна уявити, що зачарований Жан-Батіст мріяв бути схожим на кумира парижан. Але ця професія вважалась однією з найнікчемніших. Актори були прокляті церквою, їх не дозволяли ховати на кладовищі, якщо перед смертю вони не відмовилися від свого заняття. Коли Мольєр став найуславленішим письменником свого часу, Французька Академія запропонувала йому стати академіком, але за умови, що він кине театральну діяльність. Мольєр залишився актором і керівником свого театру, тому двері Академії для нього назавжди чинилися.
Випробувавши свої акторські сили в шкільних спектаклях і постановках, він вступив до трупи «Блискучого театру» (1644), але цей театр аж ніяк не процвітав, всі актори були аматорами, не професіоналами. Зрештою він зазнав фіаско, і Поклен, який відповідав за фінансування театру, навіть якийсь час сидів у борговій ямі. Актори вирішили покинути Париж у пошуках щастя в провінції. Там вони пробули дванадцять років (1646—1658). Спочатку їх спіткали серйозні невдачі: вони грали лише трагедії, скільки класицисти вважали комедії низьким жанром, що не міг торкатися значних проблем, бо дійсність в комедіях відображалася дуже поверхово й вульгарно, широко використовувалися грубі жанри, непристойні ситуації. Комедія мала розважати. Аристократичний глядач з презирством ставився до комедії, а паризька театральна трупа могла розраховувати на успіх, тільки підкоривши аристократів, інакше їй було не бачити ані слави, ані грошей.
Класицизм з його презирливим ставленням до комедій стримував розвиток цього жанру, Мольєр — теж класицист за способом відображення дійсності, але цей геніальний драматург вільно ставився до правил і норм, заявляючи, що люди повинні бути представлені в комедіях такими, якими вони є, щоб у дійових особах можна було пізнати сучасне суспільство; а якщо правила класицизму не допомагають цьому, на них не треба звертати уваги.
Працюючи у провінції, Мольєр починає опановувати принципи й прийоми комедійних жанрів, пише сценарії для своєї трупи. Трупа знайшла свій репертуар і свого глядача. Актори досягли вершин комедійної майстерності, і Мольєр у їх складі формував свій талант. Він сипав жартами, імпровізував, його легке заїкання давало комічний ефект, а обличчя з масивним носом, великим ротом і густими бровами сяяло веселістю. Через декілька років актор стає на чолі театрального товариства. Слава про провінційну комедійну трупу доходить до Парижа. Мольєр не тільки сам цілковито віддавався сцені, він став першим учителем нових принципів сценічної гри.
У 1658 році трупа Мольєра повернулася до Парижа. Вона зіграла перед Людовіком XIV його двором трагедію Корнеля «Нікомед». Знову трагедія — знову невдача. Але Мольєр, бажаючи виправити становище, відразу ж показав свою комедію «Закоханий доктор» у дусі італійських комедій масок. Успіх був величезним. Король залишив трупу в Парижі, віддав їй театр Пті-Бурбон, виділив Мольєру щорічний пенсіон. Першою п'єсою для нового театру стала одноактна комедія «Смішні манірниці» (1659). У ній висміювалися провінціалки, які захоплювалися преціозною культурою, мріяли про аристократичне життя, відмовивши своїм буржуазним нареченим. Комедія мала величезний успіх, але аристократки образилися на Мольєра, вважаючи, що він висміяв їх. Дійсно, Мольєр зі злістю висміяв наміри аристократії відгородитися від народу за допомогою умовної культури, химерної мови та манер. Вороги вирішили помститися драматургу. Трупу виселили з Пті-Бурбона, а будинок театру знесли так швидко, що в ньому загинули декорації й костюми. Актори опинилися на вулиці, але не покинули Мольєра, хоча їх запрошували в інші театри. Король виділив трупі нові приміщення — залу в палаці Пале-Ройяль. У цьому приміщенні Мольєр буде працювати до кінця свого життя. Король опікував молодий мольєрівський театр з двадцяти восьми спектаклів половина була вперше показана саме королю, а багато з комедій були написані й зіграні за спеціальним велінням короля. Постановка трагедій не приносила успіху трупі, це наштовхує Мольєра на думку перемістити моральну проблематику трагедії з її умовними античними персонажами на комедію» котра зображує сучасне життя звичайних людей. Вперше ця ідея була втілена в комедії «Школа чоловіків» (1661), слідом за нею була «Школа жінок» (1662), в яких драматург поставив проблему виховання. Прославляючи вільне гуманне виховання, право людини на шлюб за любов'ю, Мольєр виступив проти офіційної моралі свого часу. Феодальне суспільство, церковники, багаті буржуа не могли вибачити Мольєру порушення феодальної моралі. Однак попри злостивість ворогів, комедія йшла з великим успіхом.
Мольєр своїм завданням у творчості бачив безжалісне викриття пороків — егоїзму, честолюбства, святенництва й користолюбства, що породжувалися суспільством, заснованим на дворянських привілеях і власницьких інстинктах. На 1664-1670 роки припадає найвищий розквіт творчості великого драматурга. Саме в цей час він створює свої кращі комедії; «Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Скупий», «Міщанин-шляхтич» Найзначніша комедія Мольєра «Тартюф» мала найважчу долю. Постановка вперше відбулась у 1664 році під час грандіозного свята, що було влаштовано королем на честь своєї дружини й матері. Мольєр написав сатиричну п'єсу, в який викривав «Товариство святих дарів» — таємничу релігійну, установу, що намагалася підкорити своїй владі всі сфери життя в країні. Королю комедія сподобалася, він побоювався посилення влади церковників. Але