Тепер звернемося до способів перекладу реалій, що їх використовували інші перекладачі, такі як А.Мистецький, Дж. Гуральський, А Микитяк, А. Прокіп і О. Сологубенко при відтворенні творів М. Коцюбинського „Дорогою ціною”, „На камені”. В українському художньому мовленні частіше, ніж в англійському, експресію спричиняють приєднання – відокремлені означення або порівняння в еліптичній формі, як в акварелі „На камені”. „По голому, сірому виступі скелі ліпилися татарські халупи, зложені з дикого каміння, з плоскими земляними покрівлями, одна на одній, як хатки з карт. Без тинів, без воріт, без вулиць” [1;55]. Англомовні перекладачі А.Мистецький і Дж. Гуральський виявилися не такі сміливі. У них прєднання перетворюється просто в окремі речення з конструкцією there “There were no fences, no gates, no streets” [3;96]; “There were no fences, gates or streets” [3;43]. Від цього переклад багато втрачає. Правда, у першому перекладі певне нагнітання, посилення створюється повтором частки “nо”. У перекладі А. Микитяка приєднання включено в попереднє речення, що дуже знизило його експресивний потенціал: “The small Tatar huts, built of unhewn stones, with flat earthen roofs, one above the other like little card house, without any fences, gates or streets, clung all over the bare gray projections of the rock”[3;75].

До рельєфних структурно-конотативних реалій українського побуту, отже, й українського мовлення, належить форми пошанної множини дієслів і займенників. В оповіданні „Дорогою ціною” Остап просить Соломію: „Гляди ж, не забувай мого дідуся... Перекажи, хай вони не журяться” [1;145], а в перекладі Л.Прокопа і О.Сологубенка читаємо: “Take care of my grandfather… Tell them not to worry” [4;88]. Складається неприємне враження, що перекладачі недбало, неуважно поставилися до тексту. Проте ми знаємо, що вони намагалися у такий спосіб донести англійському читачу повагу українських людей до старших.

Єдиний різновид реалій, який неминуче треба подавати в національній подобі, – це антропоніми та топоніми. Сюди ми відносимо традиційні українські імена. В оповіданні „Сміх” – це імена головних героїв: „Пані Наталя затримала рукою Варвару і метнулася в столову”[1;216] – “Madame Natalia placed a quick hand on Varvara and flitted into the dining-room herself”[3;105]; або ж імена головних героїв з повістіі “Fata morgana”: „Он йде Маланка... Коло неї Гафійка. Наче молода щепа з панського саду. У Андрія під вусом блукає усмішка”[1;230] – “There was Malanka…Hafiika was next to her. She’s like a young flower from the lord’s garden. Andrii smiled through his moustache”[2;19].

Таким чином, відображення національних назв і реалій в англійському написанні потребує належного відтворення їх оригінальної орфографії та вимови. 

Література:

1.    Коцюбинський М.М. Твори в 7т./ Редк.: О.Засенко. – К.: Наук. Думка, 1973 -1975 – т.3.

2.    Kotsyubinsky M. Fata morgana / Transl. by Bernhard A. – Kiev. Dnipro publ., 1976.

3.    Their land: An anthology of Ukrainian short stories / Ed. by Luchkovich M. Tersey City; New York, 1964.

4.    Written in the Book of Life: Works by 19-20th century Ukrainian writers / Transl. By Skrypnyk M. – Moscow, 1982.