На сторінках журналу "Світло" широко представ-ляє здобутки передової світової педагогічної думки, вис-вітлюючи педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г.Песталоцці, Ф.Фребеля, Л.Толстого, П.Лесгафта, робить ог-ляд педагогічних журналів. Головну увагу спрямовує на опрацювання суспільних, філософських і психолого-педагогічних засад, на яких мала б будуватися на-ціональна система освіти і дошкільного виховання.

На її думку, центральним у розв'язанні проблеми школи й освіти є питання про вчителя. У статті "До сучасного становища народного вчителя" вона стверд-жує, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний у правовому та економічному становищі вчитель буде ко-рисним і для учнів, і для їхніх батьків, і для суспіль-ства. Софія Русова вважала, що школа й освіта повин-ні запозичувати прогресивні світові здобутки і водно-час створювати свою власну систему навчання на на-ціональному грунті, враховуючи передусім потреби свого краю, національні особливості та історичні традиції, зокрема традиції братських шкіл.

Найбільш плідний період у діяльності Софії Русової припадає на час її роботи в Центральнії Раді в період УНР і пов'язаний з переїздами в Кам'янець, Вінницю та інші міста. У цей час вона разом з іншими діячами на державному рівні опрацьовує й очолює практичне здійснення програм розвитку національної системи ос-віти, підготовки національних педагогічних кадрів, організації педагогічних видань та ін. У першому номері часопису "Вільна українська школа" від Коміса-ріату освіти Софія Русова друкує програмну статтю "На-ціоналізація школи". Водночас готує й видає книжки, підручники: "Нова школа", "Перша читанка для дорос-лих для вечірніх та недільних шкіл", "Початкова гео-графія та методика початкової географії", "Дошкільне виховання", "Позашкільна освіта", "Нова школа соці-ального виховання" та ін.

Вона вважала, що концепція національної освіти має вибудовуватися передусім на засадах сучасних положень психології та педагогіки про закономірності та умови розвитку дитини, про методи навчання й виховання, найдоцільніші для певного віку.

Особливого значення у розвитку дитини надавала рід-ній мові, аргументовано формулювала один із засадничих принципів навчання, а саме: навчання у школах і дитячих садках мусить здійснюватися рідною мовою.

Висловлювала вона свої думки і стосовно структу-ри школи. На її погляд, навчання у початковій школі має тривати 4—5 років.

Принципово важливе значення у вихованні й нав-чанні дітей Софія Русова надавала мистецтву, спершу національному, а згодом і світовому. На її думку, все виховання має бути пронизане мистецтвом, естетичним сприйняттям, емоціями.

Перебуваючи в еміграції (1921—1940), вона працю-вала над підручниками і посібниками для студентів, майбутніх працівників дошкільних закладів, шкіл та дитячих притулків для українських дітей. У Празі ви-йшли її книжки "Теорія педагогіки та основи психо-логії", "Дидактика" та ін.

Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — видат-ний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизня-ного просвітництва. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Повернув-шись на батьківщину, викладав піїтику в Переяславсь-кій семінарії, згодом — у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Г. Сковорода до кінця життя за-лишався мандрівним філософом і вчителем.

Свої педагогічні погляди він виклав у діалогах, вір-шах, байках, притчах, листах. Проблемам виховання присвячено його притчі "Благодарний Еродій", "Убо-гий Жайворонок", "Байки Харківські". Вихідними і ви-значальними в системі педагогічних поглядів Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності та патріо-тизму. Ідеал людяності — мета всього його життя, а також і мета виховання. Г. Сковорода вважав, що у ви-хованні треба зважати не на соціальне становище ді-тей, а на їхню природу, нахили, інтереси, обдарован-ня. Будучи прихильником принципу народності у ви-хованні, він обстоював думку, що воно має відповіда-ти інтересам народу, живитися з народних джерел і збе-рігатися в житті кожного народу, висміював дворянсь-ко-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. На його думку, мета виховання — підго-товка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і бо-ротися. Провідне місце у всебічному розвитку відводив розумовій освіті, яка допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, суть щастя. Він обстоював рідну мову в школах, радив вивчати граматику, літературу, мате-матику, фізику, механіку, музику, філософію, медици-ну та інші науки. Особливу роль у всебічному розвит-кові особистості Сковорода відводив формуванню її мо-ральних якостей, зокрема таких, як любов до вітчиз-ни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності.

Значної уваги Г, Сковорода надавав фізичному ви-хованню людей, вважав, що вони мають бути "тілесно здорові". Фізичне виховання, згідно з ним, повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здо-ровому способі життя батьків, у турботі про матір у пе-ріод вагітності й вигодовування дитини. Фізичному ви-хованню дітей сприяють праця, вправи, режим і від-починок, розваги, загартування організму. Він також дбав про естетичне виховання, яке має облагороджу-вати людей, допомагати їй у житті та праці. Засобами естетичного виховання повинні бути поезія, музика, на-родні пісні, краса природи, образотворче мистецтво.

Першими вихователями дитини Сковорода називав батьків. Зневажливо ставився до тих "напівбатьків" і "напівматерів", які передоручають виховання своїх дітей ін-шим, порівнював їх із зозулями, що підкидають яйця в чужі гнізда. Вирішальну роль у вихованні він відводив школі, вчителям. Обстоював думку, що школа має бути доступною для всіх, з безплатним навчанням, розробив низку дидактичних і методичних положень. Стверджу-вав, що усвідомлювати істину найкраще самостійно, че-рез власну активність. У процесі навчання треба врахо-вувати нахили і здібності дітей, їх вікові та індивідуаль-ні особливості. Він радив правильно дозувати навчаль-ний матеріал, викладати його доступно, ясно, точно, ви-користовувати наочність, пов'язувати теорію з практикою, навчання з життям. Високо цінував такі методи навчан-ня, як лекція, розповідь, розмова і бесіда. Цікавими є його думки про читання