У вихованні Г. Сковорода пропонував такі методи, як бесіда, роз'яснення, поради, приклади, радив вихо-вувати не тільки словом, а й ділом, переконанням, прив-чати дітей критично аналізувати свої вчинки, дотри-муватися суворого режиму, уникати надмірностей. Він належно оцінив працю вчителя, висував до нього ви-сокі вимоги, зокрема до його знань, благородства, лю-бові до дітей, до своєї справи. Вчитель повинен бути прикладом для інших в усьому, вміти володіти голо-сом, викладати "прилично, тихо й без крику".

Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970) — видатний український педагог, засновник гуманістич-ної, новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 рік — ди-ректор Павлиської середньої школи. Кандидат педаго-гічних наук, член-кореспондент АПН СРСР.

В.Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: "Серце віддаю дітям", "Народження громадяни-на", "Як виховати справжню людину", "Павлиська се-редня школа", "Сто порад учителеві", "Батьківська пе-дагогіка" та ін. Загалом він написав 41 монографію, по-над 600 наукових статей.

Педагогічна спадщина В.Сухомлинського багатопла-нова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збага-чувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у за-стійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змі-нилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.

Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.

Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка ви-конувала таку функцію, вона має спиратися на психо-логічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використову-вати цілепокладання, моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності. Головною ме-тою, якої має прагнути виховання, є всебічний розви-ток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним фор-муванням пізнавальних здібностей.

Важливим напрямом усебічного розвитку особис-тості, який необхідно враховувати при її проектуван-ні, є розумове виховання. В.Сухомлинський вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для пра-ці, а й для повноцінного духовного життя. Бути розум-ним повинен і математик, і тракторист. Тому в проце-сі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з малих літ, формуючи в дітей допитливість, тоді навчання для них не стане тягарем. На його дум-ку, дитина не може бути щасливою в школі, якщо їй там погано. Одна з його фундаментальних, ідей звучить так: навчання повинно бути радісною працею.

Важливим аспектом педагогічної спадщини В.Сухо-млинського е її гуманізм. Виховання гуманізму й лю-дяності повинно стати одним із завдань діяльності Шко-ли і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в слу-жінні людям — радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлен-ня до жінки. На його думку, той, хто вміє любити ма-тір, любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без лю-бові і поваги до учнів розмови про гуманність і людя-ність безпідставні.

Значне місце в педагогічній системі В.Сухомлинсь-кого відведено проблемам трудового виховання школя-рів. На його думку, учні мають брати участь у найріз-номанітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безплатній, руч-ній і механізованій, індивідуальній і колективній, у май-стернях і в полі. У статті "Гармонія трьох начал" він писав: "Трудове виховання — це, образно кажучи, гар-монія трьох понять: треба, важко і прекрасно".

Важливу роль В.Сухомлинський відводить естетич-ному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тіль-ки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сфор-мувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджува-тися прекрасним, створеним власними руками.

Значної уваги у своїй практичній діяльності і в тео-ретичних пошуках В.Сухомлинський надавав пробле-мі дитячого колективу. Новаторським можна вважати його положення про гармонію суспільних та індивіду-альних потреб у структурі особистості. Якщо в радянсь-кій педагогіці йшлося про підпорядкування особистих інтересів колективним, суспільним інтересам, то він вніс уточнення у це формулювання: не підпорядкування, а гармонія інтересів.

В.Сухомлинський вважав, що професія вчителя є особливою, близькою до науково-дослідної. Педагог має аналізувати факти, передбачати наслідки виховного впливу, інакше він перетвориться на ремісника.

Хороший педагог, на його думку, по-перше, пови-нен любити дітей, відчувати радість від спілкування з ними; по-друге, має добре знати свій предмет; по-тре-тє, добре знати педагогіку і психологію; по-четверте, досконало володіти методикою викладання навчального предмета.

Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — видат-ний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизня-ного просвітництва. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Повернув-шись на батьківщину, викладав піїтику в Переяславсь-кій семінарії, згодом — у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Г. Сковорода до кінця життя за-лишався мандрівним філософом і вчителем.

Свої педагогічні погляди він виклав у діалогах, вір-шах, байках, притчах, листах. Проблемам виховання присвячено його притчі "Благодарний Еродій", "Убо-гий Жайворонок", "Байки Харківські". Вихідними і ви-значальними в системі педагогічних поглядів Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності та патріо-тизму. Ідеал людяності — мета всього його життя, а також і мета виховання. Г. Сковорода вважав, що у ви-хованні треба зважати не на соціальне становище ді-тей, а на їхню природу, нахили, інтереси, обдарован-ня. Будучи прихильником принципу народності у ви-хованні, він обстоював думку, що воно має відповіда-ти інтересам народу, живитися з народних джерел і збе-рігатися в житті кожного народу, висміював дворянсь-ко-аристократичне виховання,