У художніх творах ("Екзамен", "Непокірний", "Ук-рала" та ін.) Б.Грінченко змалював життя та працю кра-щих учителів сільських шкіл, а також висміяв тих, хто перешкоджав їм у роботі.

Іван Якович Франко (1856—1916) — видатний укра-їнський письменник і педагог-науковець. У його спад-щині — понад сто наукових, публіцистичних та худож-ніх творів з питань педагогіки.

У статтях "Народні школи і їх потреби", "Великі діяння пана Бобжинського", "Освіта народу Галичини", "Педагогічні невігласи" та інших гостро критикував не-доліки тогочасної народної школи та реакційну полі-тику австрійського уряду в галузі освіти. Боровся за створення шкіл, які були б тісно пов'язані з життям та інтересами народу. Поєднання навчання з працею, широка освіта, використання найкращих надбань люд-ства, всебічний розвиток мислення та інших психічних

процесів дитини — такі завдання він ставив перед шко-лою, навчанням і вихованням.

Мета, завдання і зміст освіти та виховання, на його думку, полягають у -тому, щоб забезпечити правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів, навчити їх правильно мислити, а це можливе лише за умови, що навчання здійснюватиметься рідною мовою учнів, яка має величезне значення у вихованні любові до рідного слова, його краси і чарівної милозвучності. Важливим засобом такого виховання дітей має бути народна твор-чість і художня література.

Великого значення І.Франко надавав ролі вчителя. Вважав, що той, хто хоче бути вчителем, не маючи по-кликання до педагогіки, лише завдає шкоди вихован-ню підростаючого покоління. Хороший учитель має за-воювати довіру дітей, уникати шаблону й одноманіт-ності в навчанні, розвивати в них самостійність думки і дії, прищеплювати кращі моральні якості, виховува-ти любов до праці та людей праці. Вчитель повинен мати не тільки теоретичну підготовку, а й володіти практич-ними навичками (столярне, токарне, швацьке ремесло), добре знати сільське господарство. Для вчителя, який самовіддано працює на ниві народної освіти, потрібно створювати сприятливі умови.

І.Франко дав чимало цікавих порад щодо вихован-ня дітей у сім'ї. На його думку, найважливішим є вплив батьків на дитину у ранньому віці. Потрібне тверде ке-рівництво дітьми з боку батьків, формування їхніх мо-ральних якостей і норм поведінки; батьки повинні роз-вивати в дітей прагнення до пізнання природи й жит-тя. Особлива роль у сімейному вихованні належить ма-тері. У статті "Жінка-мати" він зазначав, що мати без-посередньо відповідає перед суспільством за вихован-ня дітей; вона має створити всі умови, щоб діти росли здоровими й здобули правильне моральне виховання. Проте не можна покладатися лише на матір, батьки-чоловіки теж повинні дбати про виховання дітей, між батьками й дітьми має бути взаєморозуміння.

Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970) — видатний український педагог, засновник гуманістич-ної, новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 рік — ди-ректор Павлиської середньої школи. Кандидат педаго-гічних наук, член-кореспондент АПН СРСР.

В.Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: "Серце віддаю дітям", "Народження громадяни-на", "Як виховати справжню людину", "Павлиська се-редня школа", "Сто порад учителеві", "Батьківська пе-дагогіка" та ін. Загалом він написав 41 монографію, по-над 600 наукових статей.

Педагогічна спадщина В.Сухомлинського багатопла-нова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збага-чувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у за-стійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змі-нилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.

Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.

Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка ви-конувала таку функцію, вона має спиратися на психо-логічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використову-вати цілепокладання, моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності. Головною ме-тою, якої має прагнути виховання, є всебічний розви-ток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним фор-муванням пізнавальних здібностей.

Важливим напрямом усебічного розвитку особис-тості, який необхідно враховувати при її проектуван-ні, є розумове виховання. В.Сухомлинський вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для пра-ці, а й для повноцінного духовного життя. Бути розум-ним повинен і математик, і тракторист. Тому в проце-сі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з малих літ, формуючи в дітей допитливість, тоді навчання для них не стане тягарем. На його дум-ку, дитина не може бути щасливою в школі, якщо їй там погано. Одна з його фундаментальних, ідей звучить так: навчання повинно бути радісною працею.

Важливим аспектом педагогічної спадщини В.Сухо-млинського е її гуманізм. Виховання гуманізму й лю-дяності повинно стати одним із завдань діяльності Шко-ли і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в слу-жінні людям — радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлен-ня до жінки. На його думку, той, хто вміє любити ма-тір, любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без лю-бові і поваги до учнів розмови про гуманність і людя-ність безпідставні.

Значне місце в педагогічній системі В.Сухомлинсь-кого відведено проблемам трудового виховання школя-рів. На його думку, учні мають брати участь у найріз-номанітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безплатній, руч-ній і механізованій, індивідуальній і колективній, у май-стернях і