свідчать про рівень сформованості в людини того чи іншого критерію духовності.
Так морально-етична культура учня вимірюється в першу чергу наявністю в нього морального ідеалу, вмінням давати моральну й естетичну оцінку явищам, вчинкам тощо, а також вмінням роботи самооцінку.
Ставлення учня до громадської діяльності вимірюється рівнем усвідомлення ним місця окремої людини в суспільстві, а також ставленням учня до громадських доручень, наявністю в учня внутрішньої свободи, його ставлення до батьків, однолітків та інших людей, наявністю в нього патріотичних почуттів, почуття власної гідності..
Пізнавальний інтерес вимірюється наявністю в учня інтересу до навчання рівнем загальної допитливості, загальним рівнем розумового розвитку, а відповідно до цього й рівнем усвідомлення школярем потреби у навчанні.
Одним з найважливіших і одночасно найскладнішим критеріїв духовності є розуміння людиною сенсу буття в цілому, а відповідно до цього й визначення людиною сенсу свого особистого існування. Показниками цього критерію духовності є наявність в учня суспільних якостей, прагнення знайти найвищий сенс свого існування, мету життя реалізація чи принаймні спроби реалізації учнем своїх творчих здібностей й різноманітних інших можливостей тощо.
Зазначені нами вище критерії та показники духовності є далеко не єдиними аспектами оцінки рівня духовності окремої особистості, але на наш погляд вони є одними з основних аспектів за якими вчитель в практиці роботи зможе оцінити рівень духовності учнів.
Величезна роль у формуванні усіх цих показників і критеріїв духовності належить літературі, адже саме на уроках літератури вчитель має найбільше можливостей вплинути на емоційно-оцінну сферу дитини й до того ж зробити це непомітно чи майже непомітно для неї, що має чималу вагу, адже кожен вчитель знає, що дуже важливо у вихованні дитини уникати надмірності уваги, уникати моралізаторства й відкритої та частої критики у бік тих чи інших якостей дитини. На уроці літератури вчитель має змогу впливаючи в першу чергу на емоційну сферу дитини, коригувати її систему цінностей, розширювати її кругозір, формувати її духовну сферу. Вдало підібрані твори для прочитання та відповідні методи й прийоми роботи над ними здатні успішно впливати на формування з кожного названих вище критеріїв духовності людини. Проте, на нашу думку, вчитель на уроці літератури здатен вплинути на перший і останній з названих критеріїв духовності, оскільки в дитячому та юнацькому віці людина найбільш підвладна впливу емоцій.
Художні твори впливають на людину через образи. В істиному мистецтві зміст і форма художнього образу злиті воєдино. Художній образ виростає з образів чуттєвих, первинних, подібно тому як із них виникає поняття. Художній образ неповторний і, не дивлячись на це, являє собою стійке утворення: він живе у віках. Саме через образи люди знайомляться з минулим свого народу, з добром і злом, з красивим і потворним, з моральним і аморальним.
Проблемою духовного виховання учнів на уроках української літератури займалися такі вчені-методисти як: Цимбалюк Л.М., Бугайко Т.Ф., Мірошниченко Л.Ф., Степанішин В.Р., Пасічник В.А.
Степанішин В.Р. зазначає, що нові підходи до викладання українського мистецтва слова ґрунтуються на загальній концепції літературної освіти, себто на філософських, історичних естетичних, літературознавчих і мовних засадах.
Автор чітко окреслює головні завдання, що стоять перед словесниками на сучасному етапі. Такими є:
виховання активної самостійної особистості, свідомого громадянина України;
формування засобами художньої літератури майбутніх матерів, батьків, чоловіків, дружин;
розвиток розумових сил, багатства мови, логічного мислення, відтворюючої уяви, образного мислення;
плекати сучасного кваліфікованого читача з аналогічним підходом до літературного твору, самостійним поцінуванням його змісту та форми;
розвивати емоційну сферу учнів, високу культуру почуттів, цілеспрямованість і твердість переконань.
Саме на таких методах навчання на уроках літератури, повинен будуватися урок. В. А. Пасічник зазначає, що систему викладання не можна розглядати як застиглу норму. Викладання літератури у школі – “це постійний пошук, творчість”.[36:,102]
У процесі роботи на уроках літератури ставляться завдання, пов’язані з духовним вихованням учнів, - розуміння учнем мети і сенсу буття, красу людської душі, природи, творів літератури, моральних ідеалів письменника.
1.3. Перспективний педагогічний досвід формування духовності особистості засобами літератури.
Над проблемою формування духовності учнів під час навчального процесу працював Ільїн Є.М. Він стверджував, що саме вчитель мови і літератури покликаний мораллю літератури формувати етичні підвалини особистості, розвивати її духовний і душевний потенціал. Особливість системи Ільїна полягає в тому, що проводячи урок літератури, вчитель має виходити із потреб учнів, їх інтересів і бажань в чомусь розібратися. Іноді неможливо відчути, чого потребує учень в даний момент, що для нього цінне, а що зовсім не важливе. „Не тільки свої запитання ставлю школярам. У тексті відшукую і їх запитання… І вже не діти „вгадують” мене, а я їх, що, мабуть, складніше й цікавіше” (12: 25)
Надзвичайно актуальними є його прийоми:
„Мистецтво запитання”. Сучасний ритм життя вимагає не мовчазності, а цікавості. Саме таким і росте сучасне покоління, і дуже важливо навчити його не мовчати, зціпивши зуби, а ризикувати, діяти, рухатись.
„Відкрита етика”. Іноді так потрібно відійти від сухого аналізу і перейти до відвертої розмови, до прямого, нехитрого контакту з учнем, до людського, а не лише професійного спілкування з ним.
„Слухати учня по-толстовськи” – основний принцип педагога, що значить прагнути не „відмінної” відповіді учня, а його власної, а це речі не тотожні.
Ці та багато інших методів його системи потрібно взяти на озброєння сучасному вчителеві для того, щоб учень „нового часу” адекватно сприймав і засвоював інформацію. Саме Ільїн наголошує на тому, що „нова людина” вимагає нових підходів у навчанні, і треба