не боятися ризикувати та експериментувати з учнями.
Львова Ю.Л. стверджує, що успіх на уроці літератури залежить від самого вчителя, від його психологічного настрою та усвідомленого бажання передати учням певні людські ідеали через літературу. На перше місце вона ставить саме особистість вчителя, який найпершим має бути для учнів носієм культурних надбань людської цивілізації, втіленням чеснот і моральності.
В.Біблер та його прихильники розглядають процес формування духовності особистості як процес становлення особистості в контексті вільного діалогу (спілкування) вихованців і педагогів, молодших і старших товаришів. Таке спілкування цінне тим, що учасники висловлюють свої погляди на світ і на себе в ньому. „На думку теоретиків „Школи діалогу культур”, психологія і педагогіка повинні виходити з глобальних особливостей сучасного мислення й актуальних форм діяльності, сприяти переорієнтації від „людини освіченої” до „людини культури”.(8:160-170)
Цікавими є їх ідеї про організацію навчання не на основі підручника, а на основі реальних авторських текстів конкретної культури. Саме з них учні черпають інформацію про загальнолюдські цінності, ідеали, що в сукупності і впливають на формування їх духовності. Тому результатом освітньої діяльності в „Школі діалогу культур” стає базова культура особистості. „Головним у культурі є не предмети і знання, а цінності і норми, способи мислення й творчості” .(8:160-170)
Сухомлинський В. О. також давав цінні поради щодо формування духовності особистості. Він стверджував, що „пізнання розумом і серцем повинно включати в себе не тільки захоплення красою, а й обурення злом. Із безсмертних творів світової літератури потрібно брати образи, в яких геній художників втілив людські вади, пробуджувати в юних серцях глибоко особисте почуття непримиренності зі злом”. (35:201)
Висновки до першого розділу.
Виходячи з аналізу науково-педагогічної літератури, можна зробити такі висновки:
Проблема, яка піднімається в роботі, має давню історію, але на сучасному етапі оновлюється і потребує подальшого дослідження.
Теоретичним обґрунтуванням поняття “формування духовності учнів” присвячені праці філософів: В. Соловйова, І. Ільїна, А.Швейцара, Е. Фрома; психологів: З. Фрейд, А. Маслоу, С.Рубінштейн; педагогів: С. Соловейчик, І. Зазюна, Б Лихачова, Г.Сагача.
Існує багато визначень поняття “духовність”, але ми зупинились на такому: “Духовність – це індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти для інших.”
Критеріями духовної сформованості учнів є: моральна етична культура (моральні норми, моральний ідеал, любов і повага до ближнього), соціальний критерій (ставлення до громадської діяльності, доручень. Любов до батьківщини, відчуття справжнього громадянина своєї держави), пізнавальний критерій (творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до знань), розуміння сенсу буття (життєва позиція учнів, призначення в житті).
За яскравістю вираженості духовної сформованості учнів визначено 3 рівня: високий, середній, низький.
Особливий вплив літератури як частини мистецтва вивчають у своїх роботах Цимбалюк Л.М., Бугайко Т.Ф., Мірошниченко Л.Ф., Степанішин В.Р., Пасічник В.А.
Педагогічні умови формування духовності вивчали такі педагоги: Б. Т. Лихачов, І. П. Підласий, В. А. Сухомлинський. Кінцеву мету духовного виховання вони вбачають у високому рівні сформованості духовності учня.
Аналіз наукової літератури, спрямований на визначені педагогічних умов і виховних можливостей навчальних дисциплін які впливають на формування духовності учнів, переконує у тому, що вирішення проблеми потребує застосування педагогічних умов у навчально-виховному процесі.
“Виховувати через навчання” – це головний шлях вирішення проблеми.
Аналіз психолого-педагогічної літератури та методичних праць дає змогу зробити висновок про те, що успішність формування духовності вимагає:
гуманізації навчально-виховного процесу;
врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів, використання міжпредметних зв’язків, врахування активності учнів;
поєднання репродуктивної і пошукової діяльності учнів.
РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА УМОВ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Педагогічні умови формування духовності у навчальному процесі
На формування духовності підростаючого покоління впливає чимало різноманітних умов. Одні вчені розглядають ці умови як фактори, що впливають на розвиток особистості, а інші як обставини. І та і інша точки зору мають своє наукове обґрунтування, саме тому ми зупиняємося на такому визначенні, яке охоплює обидві точки зору, адже та чи інша умова за якої формується духовний світ особистості є одночасно і фактором, який впливає на це формування.
Ми виділяємо такі основні умови формування духовності особистості:
обов`язкове врахування вікових особливостейособливостейособливостей учнів;
врахування особливостейособливостейособливостей суспільної природи людини, відповідно вихованню особистості в колективі і через колектив та врахування особливостей колективної пізнавальної діяльності;
активне використання міжпредметних зв`язків для підвищення ефективності навчального процесу та для різнобічності, багатогранності розвитку особистості;
обов`язкове використання принципу активності учнів.
Розглянемо першу з умов. На врахуванні вікових особливостей школярів вже тривалий час наголошують і психологи, і педагоги.
За класифікацією вікових груп, яку подає нам А.В.Петровський, старший шкільний вік, або ж рання юність починається приблизно у 14,5 років і триває до 17-ти років. Але інші вчені неодноразово наголошують на тому, що подібні вікові рамки є доволі умовними. Ось як характеризують вік науковці:
"Юноша занимает промежуточное положение между ребенком и взрослым… с усложнением жизнедеятельности у юноши происходит не только количественное расширение диапазона социальных ролей, но и качественное их изменение, появляется все больше взрослых ролей с вытекающей отсюда мерой самостоятельности и ответственности… общие умственные способности человека к пятнадцати - шестнадцати годам, как правило уже сформированы, и такого быстрого роста их как в детстве, уже не наблюдается. Однако они продолжают совершенствоваться…”[43:,18]
“Юность - завершающий этап созревания и формирования личности. Большие изменения в собственном организме и внешности, связанные с половым созреванием, известная неопределенность положения (уже не ребенок, но еще и не взрослый), усложнение жизнедеятельности и расширение круга лиц, с которыми личность должна сообразовывать свое поведение, - все это вместе взятое резко