Функція фантаститки у творчості Гофмана - вважає Перегринуса Тисса Г. одним з найбільших створень світової поезії. Але всьо�...

Курсова робота - Функція фантаститки у творчості Гофмана

вважає Перегринуса Тисса Г. одним з найбільших створень світової поезії. Але всього цікавіше вплив Г. на один з найбільших російських романістів, Ф. Достоєвського. Достоєвський не тільки перечитав усього Г. і по-російському, і по-німецькому, і надихався їм саме в ту пору, коли складалися його літературні смаки (у 1838 р.), але й в улюбленому добутку першого періоду своєї діяльності, «Двійник», очевидно наслідує йому, не втрачаючи, звичайно, при цьому своїй оригінальності. Мало того: багато пізніше, у самих великих творах Достоєвського помічається разюча подібність з Г. і в поглядах, і в літературних прийомах. Обоє вони однаково люблять дітей і диваків і не люблять холодних, стриманих жреців «пристойності», шанувальників успіху і «ділових людей», що цілком віддалися «корисному»; обоє звеличують не підфарбовану природу на рахунок культури; обоє принижують розум перед серцем; обоє в оповіданні люблять несподіванки; в обох лагідна ідилія раптово змінюється поривом усі нищівної бури і навпаки; знамените: «отут відбулося щось зовсім несподіване» Достоєвського часто дослівно зустрічається в М. (напр., «Вибір нареченої»); обоє люблять зіставляти трагічне і страшне з дріб'язковим і повсякденним; обоє люблять сни, передчуття, галюцинації; сфера психологічних спостережень Достоєвського є щось інше, як розширення і поглиблення сфери спостережень Г., реалізованих на даному ґрунті й у дану епоху. Усе, що говорить Бєлінський про чудність і примхливість генія Г. цілком відноситься і до Достоєвського — але далеко не усі властивості великого російського романіста можна вказати в німецького романтика. Перше видання творів Г. — «Ausgewahite Schriften» (Берлін, 1827 — 1828); його вдова Михелина додала до них потім ще доповнення. Новітнє модне видання — «Sammtl. Schriften, mit Federzeichnungen v. Theod. Hosemann» (Б., 1871 — 73). Прекрасна біографія Г. написана його іншому, J. E. Hitzig: «Aus H's Leben and Nachlass» (Б., 1823). Порівн. Funck, «Aus dem Leben zweier Dichter. Ernst Theod. Wilb. Н. und Fr. Grottlob Wetzel» (Лпц., 1836). Порівн. також біографію Г., написану Rосhlіtz'ем при франц. перекладі його «Contes posthumes, par Champtlenry» (П., 1856).

Ернст Теодор Амадей Гофман – яскравий представник романтизму. Оцінюючи його творчість з погляду історичної перспективи, можна по праву говорити про нього як про одну з визначних постатей німецького романтизму. Гофман розкрив усі його багаті можливості, ознаменував позитивний наслідок шукань і, більше того, в чомусь його подолав, хоч і не вивільнився від його впливу до кінця.

Він був однаково чудовий як юрист, як поет, як музикант і як живописець. Поетом, музикантом і живописцем Гофман був за покликанням, а юристом – „по спадковості”. Він мусив вступити на юридичний факультет Кенігсберзького університету. Але в 1806 році письменник покінчив із службою чиновника і зайнявся улюбленою справою. Живопис, музику і літературу він зробив єдиним засобом здобуття коштів для існування. Гофман жив і працював у Кенігсбергу, в багатьох польських містах, зокрема і у Варшаві, а також у Бамбергу, Лейпцігу, Дрездені і Берліні, захоплювався музикою, театром, живописом і графікою, був постійним рецензентом кількох газет. У 1814 році він повернувся до служби в судовому відомстві, і водночас багато сил віддавав літературній роботі. Амадей Гофман зажив собі сумної слави спірита і візіонера, а часом і просто божевільного.

Літературний дебют Гофмана – новела „Кавалер Глюк”. Вона написана в 1809 році. Згодом ця новела увійшла в чотиритомний збірник „Фантазії в дусі Калло”. Цей збірник виявив дуже характерну рису письменника – рису музиканта. Музика була другим покликанням Гофмана. Саме музичне начало постало в нього як виразна антитеза буденному, ницому, утилітарному, корисливому. У „Фантазіях в дусі Калло” стикаються два світи – ілюзорний, або, як каже Гофман, світ мрії, світ самозабуття в музиці, - і філістерський, світ бюргерського самовдоволення і міщанського затишку. Цей збірник не позбавлений певної авторської іронії. Ця ознака значною мірою притаманна німецькому романтизмові. Іронія значно загострюється в казці „Золотий горнець”, яка є центральною у циклі „Фантазії в дусі Калло”. Казка сповнена комічних колізій, містить багато казково-фантастичних елементів. Традиційно-казкові образи втілюють в собі як добрі, так і злі начала і виступають як своєрідні союзники реальних героїв твору, вони беруть активну участь у їхніх долях і визначають їхні стосунки.

Гофман був нестримним фантастом. Цілий калейдоскоп фантастичних образів можна знайти в його творах. Це добрі і злі духи, феї-благодійниці і чарівники-лиходії, дивовижні звірі, живі і одухотворені речі. Взагалі, тяжіння до фантастичного надає німецькій романтиці того особливого відтінку, за яким її звичайно впізнають. У Гофмана чудодійне набувало демонстративно-умовної форми. Хоч яким нестримним міг бути політ Гофманової фантазії, - реальний світ постійно тяжів над ним і постійно нагадував про себе.

У новелі-казці „Малюк Цахес на прізвисько Цинобер”, написаній у 1819 році, знайшли своє довершене вираження усі відкриті ним у попередні роки поетичні теми. Тут і одвічний гофманівський мотив протиставлення двох світів – романтичного і буденного, ілюзорного й реального; тут і критика людських стосунків у реальному, буденному світі; тут і боротьба добрих та злих начал у людському суспільстві. Але кожен з цих мотивів не просто ще раз повторюється, а зазнає більш поглибленої, чіткої і вмотивованої інтерпретації. Цією новелою-казкою Гофман продовжує критикувати німецького філістера-обивателя. Як і в багатьох інших творах письменника, в „Малюкові Цахесі” протиставлено два нефантастичні світогляди. Це протиставлення не до кінця усвідомлене, проте воно постійно відчувається, уособлюючись в образах Бальтазара і професора-природника Моша Терпіна.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6