У артистичній і драматичній діяльності М. Кропивницький відстоює принципи реалізму й народності. Створюючи класичні сценічні образи Івана Непокритого, Бичка Шельменка, Карася, тараса Бульби та інших, він передусім дбав про життєву правду і простоту. Популярність і слава українського театру зростали.

У листопаді 1886 р. п'єсою "Дай серцю волю заведе в неволю" почалися гастролі трупи в Петербурзі. Демократичний глядач прихильно зустрів українських митців. Революційно настроєна молодь, яка зачитувалася творами Салтикова-Щедрина, Г.Успенського, М.Чернишевського, з інтересом дивилася на вистави, в яких М.Заньковецька, М.Кропивницький та їх земляки правдиво показували село під владою куркулів-глитаїв, закликали заступатися за скривджених, а отже, до боротьби проти визискувачів. Про вистави "Наталка Полтавка", "Глитай, або є Павук", "Наймичка" та інші писали найзначніші столичні газети.

Українські актори спілкувалися з прогресивними діячами російської культури.

У 1887 р. трупа М. Кропивницького успішно виступила в Москві. На виставах були Лев Толстой, Антон Чехов, майстри Малого театру.

Крім акторської, режисерської, драматургічної та організаторської діяльності Марко Лукич працював над музичним оформленням театральних вистав, написав ряд мудичних творів. Так, він поклав на музику поезію Тараса Шевченка "За сонцем хмаронька пливе", С. Писаревського "Де ти бродиш, моя доле", створив хорову пісню в драмі "Невольник", "Ревуть-стогнуть гори-хвилі". Йому належить музичне оформлення оперети "Зальоти соцького Мусія", сольні пісні "Соловейко" та "Чи я собі не вродливий".

З 1902 р. М. Кропивницький оселяється на хуторі Затишок південніше Харкова. Незважаючи на тяжку недугу - глухоту, він продовжував працювати, час від часу виступав перед глядачами. Так, 1903 р. Марко Лукич приїхав до Полтави на відкриття пам'ятника П.І. Котляревському і у святковій виставі "Наталка Полтавка" зіграв роль виборного Макогоненка. 21 квітня, повертаючись з Одеси, де він був на гастролях, М.Л.Кропивницький помер. Похований він у Харкові. На його могилі споруджено пам'ятник.

За п'ятдесят років творчої роботи М.Л.Кропивницький написав більше сорока драматичних творів різного жанру. Плідно продовжуючи традиції своїх попередників - І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка, він створив реалістичні картини пореформеного селянства, показав гострі соціальні суперечності.

М.Л.Кропивницький створив чимало повнокровних художніх типів, що яскраво відбивало істотні сторони життя різних суспільних верств. Викриваючи й засуджуючи представників "темного царства", драматург протиставляв їм позитивні образи, прообрази яких бачив серед простих людей.

Ранній період творчості Кропивницького припадає на 60-70-ті роки. Тоді він писав драми з народного життя, комедії, водевілі, інсценував твори інших письменників. Драма "Дай серцю волю заведе в неволю" спочатку мала назву "Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо побіжить". За побудовою вона близька до "Наталки Полтавки" І. Котляревського.

У драмі "Дай серцю волю заведе в неволю" М.Кропивницький створив чудовий образ чесної, працьовитої, скромної і правдивої дівчини Одарки, чим поповнив галерею образів жінок і дівчат, створених Т.Шевченком.

Водевіль "За сиротою і Бог з калитою" (1872) був першою друкованою п'єсою письменника. Відомо, що водевіль вимагав високої майстерності в творенні характерів дійових осіб та індивідуалізації. В цьому жанрі Кропивницький творчо продовжив традиції І.Котляревського.

Кропивницький-режисер не міг задовольнитися недосконалими п'єсами, що здебільшого становили тогочасний сценічний репертуар. Яскраві, повнокрвоні характери він шукав у класиків української літератури. Саме тому драматург двернувся до творів Тараса Шевченка. За матеріалами поеми "Сліпий" та інших історичних поем Т. Шевченка створив драму "Невольник" (1872), яка пройнята патріотичним пафосом, почуттями любові до рідного краю.

Заслуги М. Кропивницького в українській драматургії в розвитку реалістичного народного театру величезні. У підсумковій статті "За тридцять п'ять літ" він щиро, навіть досить скромно писав: "Служив я вірою і правдою, - хоч може іноді помилявся і спотикався, бо той тільки не помиляється, хто нічого не робе".

Видатний російський радянський режисер, актор, педагог і теоретик театру К. Станіславський справедливо відзначив: "Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський - блискуча плеяда майстрів української сцени ввійшли золотими літерами на скрижалі світового мистецтва".

Там, де жив і працював інший славетний драматург і актор Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) в іншому державному заповіднику-музеї "Хутір Надія" ростуть посаджені колись Марком Кропивницьким велетні-дуби, про які Максим Рильський написав поетичні рядки:

Ростуть дуби, купають в небі віти,

А навкруги, немов веселі діти,

Дубки і липки зводять рясні...

І сповнені зичливості й любові,

Дуби над нею шелестять Маркові.

Використана література:

1. Академія наук української РСР, інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. Історія української літератури, том перший - Київ: Видавництво академії наук української РСР. 1955. 730 с.

2. Академія наук української РСР, інститут історії - Київ: Видавництво академії наук української РСР. 1953. 837 с.