Михайло Павлик належить до тих постатей, які присвятили своє життя і творчість служінню рідному народові. Він залишив значну наукову, літературно-критичну й художню спадщину - історичні та публіцистичні статті, поетичні та прозові твори, переклади з багатьох іноземних мов.

Народився М.І.Павлик у небагатій сім'ї землеробів і ткачів у с. Монастирське. Місцевість та, що називалася Гирівкою, — нині околиця районного центра Косів Івано-Франківської області. У рідному селі Михайла Павлика, як і в навколишніх, жив дух опришківства. Із вуст у вуста передавалися пісні про Олексу Довбуша. Ці розповіді хвилювали, змушували хлопця замислюватися над життям. Винятковий вплив на виховання Михайла та його сестри Анни мала мати Марія. Від неї син успадкував кращі риси — лагідність, делікатність, доброту. Змалечку мати огортала дітвору ласкою і ніжністю, співала вечорами народних пісень, згодом передавала їм своє вміння розписувати писанки, вишивати, ткати.

Закінчивши Косівську школу, М.Павлик складає іспит за четвертий клас й їде вчитися до Снятина. Потім була Коломийська гімназія. По її закінченні юнак вступає до Львівської академічної гімназії, а в 1874 р. стає студентом університету. Навчаючись, він поринає у суспільно-громадське й культурне життя Львова. На філософському факультеті, куди вступив Павлик, поширювались твори передових західноєвропейських філософів, економістів, політичних діячів, у яких урядові кола небезпідставно вбачали загрозу існуючому ладові. Окрім того, в середовищі студентів-українців активно виношувалися й обговорювалися ідеї національного визволення Галичини. М.Павлик з ентузіазмом підключився до роботи українофільських гуртків, встановлюючи тісні контакти з І.Франком. Першою їхньою спільною роботою було редагування науково-літературного часопису «Друг» — органу демократичної молоді Західної України.

Навчаючись, він поринає у суспільно-громадське й культурне життя Львова. На філософському факультеті, куди вступив Павлик, поширювались твори передових західноєвропейських філософів, економістів, політичних діячів, в яких урядові кола небезпідставно вбачали загрозу існуючому ладові. Окрім того, в середовищі студентів-українців активно виношувалися й обговорювалися ідеї національного визволення Галичини. М.Павлик з ентузіазмом підключився до роботи українофільських гуртків, встановлюючи тісні контакти з І.Франком.

Першою їхньою спільною роботою було редагування науково-літературного часопису "Друг" - органу демократичної молоді Західної України.

В журналі друкувалися статті й матеріали про становище українців Галичини, переклади найцікавіших творів зарубіжних письменників, звіти про діяльність студентських товариств, наукові розвідки. Головною метою своєї громадської діяльності в цей час Павлик вважав формування нової концепції вітчизняної літератури, покликаної не лише нести просвіту в соціальні низи, а й виховувати в інтелігенції почуття обов'язку перед власним народом, здатність до самопожертви та безкорисливого служіння загальнолюдським цінностям.

З приходом М.Павлика до редакції "Друга" розпочалися принципові реорганізації, боротьба за народну мову, проти "язичія". Внаслідок зусиль передової молоді на чолі з М.Павликом з весни 1876 року у "Друзі" остаточно перемагає й утверджується народна мова. Найсильнішим, звичайно, був критико-публіцистичний відділ, що тримався, по суті, на плечах М.Павлика та І.Франка.

На цьому, ранньому етапі життєдіяльності Павлик допомагає пересилати заборонені цензурою видання, перекладає зарубіжних філософів, економістів, соціологів. Поліція і влада постійно переслідують М.Павлика та його сестру, а 18 червня 1877 року, після тривалого нагляду, було таки знайдено привід заарештувати М.Павлика. В його помешканні було зроблено обшук, під час якого вилучили чимало літератури, зокрема, твори Ю.Федьковича, "Енеїду" І.Котляревського, "Катерину" Т.Шевченка, "Сорочинський ярмарок" М.Гоголя, "Борислав. Картини з життя підгірського народу" І.Франка, статті М.Драгоманова, інші київські та лондонські видання. Після заборони "Друга" М.Павлику довелося докласти чимало зусиль для виходу в світ "Громадського друга".

Перший і другий номери часопису поліція конфіскувала, а М.Павлика як редактора й автора оповідання "Ребенщукова Тетяна" було засуджено на шість місяців. Продовжуючи традиції "Громадського друга", М.Павлик разом з І.Франком видавали "Дзвін" і "Молот", де 1878 р. опублікували першу частину повісті Павлика "Пропащий чоловік". Співпрацював Павлик у багатьох виданнях, зокрема у львівській польськомовній газеті "Рrаса", де друкував гостропубліцистичні статті та огляди з питань політики, економіки, селянського життя.

На шпальтах демократичних видань він підтримував багатьох письменників: Лесю Українку, П.Грабовського, Л.Мартовича, Ольгу Кобилянську, Наталію Кобринську, Євгенію Ярошинську. Особливо предметний характер народознавчих зацікавлень проступає у стосунках М.Павлика з М.Драгомановим та І.Франком, у його ставленні та оцінках тих праць учених, що стосуються безпосередньо історико-краєзнавчого, фольклорно-етнографічного пластів соціального буття. Власне, М.Павлик став учнем Драгоманова і був речником його ідей до самої смерті.

Перший поетичний твір М.Павлика "Прийди, весно!", написаний на початку 1873 р., покладений на ноти Віктором Матюком, став популярною піснею, яку виконували на Галичині. У журналі "Друг" 1874 р. М.Павлик надрукував вірші "Не забудь", "Влюблена", "Судьба", "В Карпатах", в альманасі "Дністрянка" за 1876 р. - вірш "Щаслива".

Минають літа, все далі й далі відводять нас від того соціально-історичного періоду, в якому жив і творив Михайло Іванович Павлик (помер він 26 січня 1915 року у Львові). Все, що почерпнув письменник з духовної скарбниці народу, він своїм невтомним талантом і щоденною роботою повернув людям у новій якості. Його пристрасне публіцистичне слово - статті, виступи, промови, полемічні нотатки, оперативні відгуки у пресі, рецензії - завжди мало десятки й сотні прихильників та однодумців. І нині воно на часі, бо є не тільки документом історії, а й живою сторінкою в розвитку прогресивної суспільної думки в Україні.

В журналі друкувалися статті й матеріали про становище українців Галичини, переклади найцікавіших творів зарубіжних письменників, звіти про діяльність студентських товариств, наукові розвідки. Головною метою своєї громадської