З приходом до редакції «Друга» М.Павлика розпочинаються принципові реорганізації, боротьба за народну мову, проти «язичія». Внаслідок зусиль передової молоді на чолі з М.Павликом з весни 1876 року у «Друзі» остаточно перемагає й утверджується народна мова. Найсильнішим, звичайно, був критико-публіцистичний відділ, що тримався, по суті, на плечах М.Павлика та І.Франка.

Народознавчі аспекти діяльності М.Павлика поглиблювалися разом із розширенням його творчих інтересів. Однак усе це слід розглядати у тісному контексті з епохою, в якій жив і творив. Його громадську, культурно-освітню, наукову, популяризаторську працю треба сприймати сьогодні, виходячи з передумови, що «всяка діяльність чи особи, чи групи, з одної сторони, залежна від обставин, серед яких постає, а, з другої сторони, впливає на дальшу формацію обставин».

М.Павлик був одним з перших прогресивних редакторів в історії української газетно-журнальної періодики, видавцем, популяризатором наукових знань, художньо-мистецьких цінностей. Він відстоював реалізм у літературі, живу народну мову, наголошуючи на завданнях інтелігенції у літературно-публіцистичних працях «Лихі люди. Один листочок з життя», «Миколай Васильович Гоголь», «Потреба етнографічно-статистичної роботи в Галичині».

На цьому, ранньому етапі життєдіяльності Павлик допомагає у пересилці заборонених цензурою видань, перекладає зарубіжних філософів, економістів, соціологів. Поліція і влада постійно переслідують його та сестру, а 18 червня 1877 року після тривалого нагляду було таки знайдено привід заарештувати М.Павлика. В його помешканні було зроблено обшук, під час якого вилучили чимало літератури, зокрема твори Ю.Федьковича, «Енеїду» І.Котляревського, «Катерину» Т.Шевченка, «Сорочинський ярмарок» М.Гоголя, «Борислав. Картини з життя підгірського народу» І.Франка, статті М.Драгоманова, інші київські та лондонські видання.

Після заборони «Друга» М.Павлику довелося докласти чимало зусиль для виходу в світ «Громадського друга». Перший і другий номери часопису поліція конфіскувала, а М.Павлика як редактора й автора оповідання «Ребенщукова Тетяна» було засуджено до шести місяців ув'язнення. На сторінках цього журналу М.Павлик виступає зі статтями, у яких закликав літературну молодь спрямовувати свій талант на захист народу.

Він перекладав твори І.Тургенєва, Г.Успенського, М.Салтикова-Щедріна, О.Толстого, М.Лєскова, О.Пушкіна, М.Лермонтова, А.Чехова, В.Короленка та ін. Чимало перекладав з європейських літератур, зокрема ті твори, що мали народознавчу основу, могли прислужитися відродженню української культури.

Довгий час М.Павлик брав активну участь у роботі секцій та комісій Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (НТШ), у виданні перекладних творів художньої та наукової літератури.

Продовжуючи традиції «Громадського друга», М.Павлик разом з І. Франком видавали «Дзвін» і «Молот», де 1878 р. опублікували першу частину повісті Павлика «Пропащий чоловік». Співпрацював Павлик у багатьох виданнях, зокрема у львівській польськомовній газеті «Рrаса», де видрукував гостропубліцистичні статті та огляди з питань політики, економіки, селянського життя тощо.

Перебуваючи з 1879 по 1881 р. у Швейцарії та на півдні Франції, М.Павлик, М.Драгоманов і С.Подолинський видавали журнал «Громада». Злободенними були дописи М.Павлика «Україна австрійська», «Новини з Австрійської України», його сестер Параски й Анни «От хто робить порядок меж людьми», «Мої і людські гріхи, а панська та попівська правда!».

Упродовж тривалого часу М.Павлик досліджував проблему українського культурницького поступу, зокрема збирав і узагальнював матеріали про роботу читалень, освітніх товариств і спілок, писав про назрілі питання освіти.

На шпальтах демократичних видань він підтримував багатьох письменників: Лесю Українку, П.Грабовського, Л.Мартовича, Ольгу Кобилянську, Наталію Кобринську, Євгенію Ярошинську.

Особливо предметний характер народознавчих зацікавлень проступає у стосунках М.Павлика з М. Драгомановим та І. Франком, у його ставленні та оцінках тих праць учених, що стосуються безпосередньо історико-краєзнавчого, фольклорно-етнографічного пластів соціального буття. Власне, М.Павлик став учнем Драгоманова і був речником його ідей до самої смерті.

Так, він підготував і видав (1899—1907 рр.) чотиритомне капітальне дослідження «Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство», кілька томів листування М.Драгоманова з передовими представниками науки, літератури, мистецтва, зокрема з І.Франком, М.Бучинським, Лесею Українкою та іншими, дослідження «Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895). Єго юбилей, смерть, автобіографія і опис творів» (1896), «Пам'яті Михайло Драгоманова» (1902), «Михайло Драгаманов. Єго роль в розвою України» (1907), «Михайло Драгоманов як політик» (1911).

Чимало рецензій, відгуків написав М.Павлик на твори І.Франка, нерідко він аналізував його окремі виступи і публікації в періодиці. Значною і понині є бібліографічна праця Павлика «Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності, 1874—1898. На пам'ять його ювілею 30. ІХ. 1898» (1898).

У дослідницькій фольклористично-етнографічній діяльності М.Павлика чільне місце посідають матеріали, присвячені становищу жінки у тогочасному суспільстві.

У статті «Неволя женщин», дослідженнях «Про жоночу долю», "Причинок до етнографії «любові», «В справі робітних людей і женщин у Галичині», «Дещо про рух русинок», "Товариство руських жінок на Буковині, «Ще із-за товариства руських жінок на Буковині», «Про емансіпацію жінки» та інших матеріалах дослідник обстоює потребу освіти жінок, створення умов для їх незалежності від чоловіків, рівності з ними у суспільному житті та діяльності. Він висуває й обґрунтовує тезу про забезпечення правової свободи і рівності жінок, створення умов для їх незалежності від чоловіків, рівності з ними у суспільному житті та діяльності, гарантування жінці свободи зборів, слова, совісті.

Перший поетичний твір М.Павлика «Прийди, весно!», написаний на початку 1873 р., покладений на ноти Віктором Матюком, став популярною піснею, яку виконували на Галичині. У журналі «Друг» 1874 р. М.Павлик надрукував «Не забудь», «Влюблена», «Судьба», «В Карпатах», в альманасі «Дністрянка» за 1876 р. — вірш «Щаслива».

В архівних