РЕФЕРАТ

на тему:

„Редакційно-видавнича діяльність Леся Гринюка”

Родом Лесь Гринюк із с.Воскресінці біля Коломиї. Походив із бідної селянської сім"ї. Все своє коротке життя (1883-1911) терпів нестатки, боровся зі злиднями, хворобами й помер у нужді на твердій селянській постелі.

Змалку тягнувся до освіти, знань. Закінчивши сільську школу, поступив до української гімназії у м.Коломиї, яку закінчив 1902р. У гімназії, яка мала давні літературні традиції (тут навчалися В.Стефаник, Лесь Мартович, Мирослав Ірчан та ін.) в юнака пробудився потяг до літературної творчості: він писав вірші, оповідання, нариси. Великий вплив на його творчість мала лаконічна, сконденсована проза В.Стефаника, якому, вже ставши письменником, він присвятив проникливу статтю (на жаль, не відображено у бібліографічних покажчиках про видатного новеліста; вперше введено у науковий вжиток лише ... р. у книжці: Погребенник Ф. Василь Стефаник. Сторінки життя і творчості. - ).

Друкувався Лесь Гринюк у "Літературно-науковому віснику", в альманасі "За красою" (1903), присвяченому О.Кобилянській, з якою він був особисто знайомий. Чимало його оповідань, новел, статей, перекладів надруковано у газетах "Буковина", "Поступ". Деякий час письменник редагував ці видання. Твори Леся Гринюка, зокрема поетичні, виходили під псевдонімами: "Ст.Вільшанський", "Олекса Якимович" та кріптонімом "Л.Г." За життя письменника вийшла лише одна лірична збірка його новел і нарисів "Весняні вечори" (Коломия,1904), оскільки на більше не стало коштів для видання.

Прозові твори Леся Гринюка, а саме вони становлять основу, найціннішу частину його невеликої художньої спадщини, визначаються добрим знанням сільського життя, глибоким проникненням у духовний світ покутського трудівника-хлібороба, щирим співчуттям до тяжкої долі скривджених і знедолених. Його новели тяжіють до соціально-психологічної прози В.Стефаника. Вони стисло-лаконічні, забарвлені ліричним настроєм. Лесь Гринюк, як і В.Стефаник, майстерно використовує у своїх творах покутську говірку. Новели письменника багаті на картини тогочасної дійсності; просвічуються і автобіографічні моменти його життя. Кращі із сільських малюнків Леся Гринюка ("Весняні вечори", "Старий пан", "Настася", "Синове весілля", "Смерть", "Через гори" та ін.) засвідчують безперечний талант молодого митця, якому не судилося розквітнути.

Лесь Гринюк чимало перекладав ("Тараса Бульбу" М.Гоголя, деякі прозові твори Л.Андрєєва, норвезького прозаїка Б.Бйорнсона, філософський трактат Ф.Ніцше "Так мовив Заратустра"), заробляючи цією працею у коломийського видавця Якова Оренштайна на прожиток...

1920 р. заходами вченого Василя Сімовича була перевидана збірка Леся Гринюка "Весняні вечори". Втім, поза цією книжкою залишилися ще з десяток новел, оповідань, низка статей, чимало віршів і листів. Час вже зібрати усю спадщину письменника й видати окремим томиком.

... З ініціативи односельців років п"ятнадцять тому на могилі Леся Гринюка при підтримці Івано-Франківського краєзнавчого музею було встановлено скромний пам"ятник-надгробок. Якось стався прикрий випадок: хтось доніс начальству, що Лесь Гринюк у націоналістичній газеті перекладав фашистських авторів, - і над організатором відкриття пам"ятника, директоркою Івано-Франковського краєзнавчого музею М.Синицею, нависли хмари. Тільки внаслідок втручання в цю справу відділу української дожовтневої літератури ім. Т.Шевченка АН України, вдалося утихомирити супротивників такого вшанування пам"яті письменника.