“Життя і творчість Омеляна Огоновського ”

П л а н :

Народження в родині священика.

Навчання Огоновського.

Праця над самоосвітою.

Прихильність до літератури.

Перші вірші.

Прихильник патріотичної думки.

Листування з Визначними постатями тогодення.

Думки різних літераторів.

Омелян Михайлович Огоновський народився 8 серпня 1833 р. в с. Григорові Рогатинського повіту на Опіллі в родині священика. У сім'ї роз-мовляли українською мовою, берегли від діда-прадіда ста-росвітські звичаї, традиції.

Навчався Омелян у гімназіях Бережан та Львова, від-так — у духовній семінарії, оскільки мріяв продовжити сі-мейну традицію. Закінчив семінарію 1857 р., одружився з дочкою пароха в Чесниках Фалиною Недвецькою. З 1858р. працював учителем в академічній та польській гімназіях. Здоров'я не дало змоги бути сільським душпастиром, і О. Огоновський їде навчатися до Львова (філософський факультет університету). Одночасно заробляє собі на про-житок викладанням української мови в академічній гім-назії, де з 1863 р. дістав постійне місце для праці. Про те, що О. Огоновський був на викладацькій роботі в 2-й ака-демічній гімназії Львова, свідчать записи Ф. Бостеля та різні фотоілюстративні матеріали, зібрані ним.

Постійна праця над собою шляхом самоосвіти прино-сить О. Огоновському 1865 р. титул доктора філософії; з 1867 р. він стає суплентом (заступником завідуючого) кафедри української мови і літератури університету (до речі, в 1848 р. цю посаду обіймав Я. Головацький). З 1870 р. О. Огоновський посів посаду професора.

О. Огоновському як професорові-україністу дісталася важка, запущена ділянка. Треба було активно, аргументовано-доказово воювати з мертвим церковнослов'янсько-московським язичієм, піднести приспаний національний дух у значної частини знеохоченого до праці студентства.

Самовіддана праця, невичерпність енергії, прекрасне знання української мови, поетичність усного стилю, лагід-ність, товариські стосунки зі своїми підлеглими при їх за-охоченні до праці — чинники характеру і вдачі особистос-ті О. Огоновського вкупі западали у здобрений високими національними ідеями ґрунт і давали відчутні результати.

О.Огоновський був діяльним членом «Руського Товариства Педагогічного» (1881), згодом — «Рідної школи»; керував філологічною секцією НТШ; був членом-засновни-ком «Народної Ради», .«Просвіти», а 8 грудня 1888 р. об-раний її першим головою (не прийняв довіреного йому крісла й працював як член .товариства). Після смерті Ю, Лаврівського фактично став заступником голови (з 1872 р.), найактивніше працював у літературній секції, рецензував і редагував численні рукописи, дбав про ви-дання книжок. Коли ж таки 31 травня 1877 р. його обра-ли, головою «Просвіти», повідав всечесному зібранню: «...не мала річ стояти на чолі людей, що поставили собі за зав-дання підносити просвіту народу». Саме в цей час активно працювали в «Просвіті» О. Партицький, Д. Гладилович, Ю. Целевич, В: Барвінський, О. Стефанович та ін. Якщо, скажімо, 1877 р. «Просвіта» налічувала 564 члени товариства, то 1894 р. вже 7385. Вона тримала в своєму полі уваги читальні по всій Галичині; проводила загальні збори у Станіславі (1889), Коломиї (1890), Тернополі (1891); ви-давала і розповсюджувала значну кількість книжок у міс-тах і селах; проводила національно-виховну роботу (орга-нізація концертів-вечорниць, виставок, похоронів визнач-них діячів, позички на організацію товариств, гуманітарні пожертви, оборона прав української мови, створення біб-ліотек тощо).

Ранні літературні спроби О. Огоновського припадають на гімназійний період. Так, перші вірші, невеличкі опові-дання він умістив у часописі «Зоря галицька яко альбом» (1860). Поему «Хрест», баладу «Руська діснь», інші вірші публікував у «Галичанині», «Зборнику».

1861 р. О.Огоновський пише свою першу історичну драму в п'яти діях «Федько Острозький», яку 1882 р. пере-робив для сценічної вистави. Ця драма, що розкриває бо-ротьбу українців за самостійність, хоч і має надмір любов-них перипетій та подекуди хибує на композиційну струн-кість, подобалася глядачам, її досить високо оцінював В. Барвінський. З музикою М. Вербиць-кого на конкурсі «Руської Бесіди» 1882 р. п'єса була від-значена премією.

1885 р. на львівських сценах з успіхом ішла історична драма О. Огоновського «Гальшка Острозька», де вдало розкрито політичні змагання польської аристократії щодо тодішньої України. За літературно-мистецькою вартістю, безперечно, ця річ стоїть значно вище за «Федька Острозь-кого», Критик справедливо зазначав, що утворі «характе-ри консеквентні і всюди умотивовані, діалоги пливуть природньо, невимушене, чувства розвиваються постепенно на очах зрітеля... Композиція знаменита, а Інсценізація так удачна, що удержує зрттеля враз в великій цікавости».

О. Огоновський на ниві української науки та культури мав визначні успіхи. Як вчений-лїнгвіст вія залишив, на-щадкам студії і розвідки про багатство й красу українсь-кої мови, її говірок. Низка досліджень вченого, писаних польською та німецькою мовами, стала до послуг європей-ських дослідників-мовознавців. Завдяки його промовам на різних зібраннях, вічах, у товариствах та академічних ін-ституціях «наше громадянство вже раз позбулося тої язи-кової язви, того туману, що його десятки літ напускали на нашу бідну країну московські наймити-москвофіли, чим довго здержували культурну працю, підривали національ-ну й політичну силу українського народу».

О. Огоноиський займався студіями фольклору, про це свідчать факти. У його бібліотеці збереглася рукописна збірка українських народних пісень Івана Жучка, улана 3-го полку, який і записував їх під час служби в австрій-ській армії протягом 1876—1879 рр. Якщо переглянути й проаналізувати жовнірські пісні («А в неділю дощик іде», «Там в полі могила», «Горда вдова», «Ой дуб на ялину», «Гей, курилася бита доріженька», «Сиротка», «Пасе улан коня», «Що там чути в нашім краю»., «Ой зацвіла калина в порозі», «Хто ти буде рани завивати», «Під білою .бере-зою»), записані переважно від хлопців родом зі Львівщи-ни, то можна припустити, що цей живоджерельний матері-ал був потрібний ученому для його історико-літературних розвідок.

1876 р. у Львові