Не втратила етнографічно-історичної вартості оглядова стаття О. Огоновського «Kleinryssen. Etnographische, geschichtlische und literar-historische Stydie», що в перекладі з німецької на українську мову Осипа Барвінського друку-валася 1886 р. на сторінках «Діла». Наскрізною думкою дослідженням: «русини як під зглядом етнографічним, так і язиковим суть осібним племенем від великоросів».

О. Огоновський укладав граматики, читанки, писав і ви-давав для читачів «Просвіти» та шкіл дохідливі книжки. З-поміж найпопулярніших його видань того часу назвемо: «Оповідане о житю святих мучеників Бориса і Гліба», «Хрестоматія староруська для висших кляс гимназіяльних: Текст з поясненнями, додатком гра-матичним І словарцем»; «Маркіян Щацікевич: Про єго житє і письма», «Траматиїй руського язика для шкіл середніх» (Львів, 1889. 288 с.). Вченому-літературознавцю належить ряд роз-відок та окремих книг про Т. Шевченка, як от «Житє Та-раса Шевченка: Читанка для селян і міщан». У своїх Критичних студіях О. Огоновський наскрізне проводить думку не про вплив народної поезії на творчість Кобзаря, а про те, що через всотування в себе духу народної пісні поет видихав органічну поезію, «співав такі пісні, які голосить лиш апостол правди і науки».

Про двотомне видання «Кобзаря» О. Огоновським І. Франко стверджує: «нема ніякого сумніву, що се видан-ня має свою ціну особливо для галичан, де від часу непов-ного і надто вже безграмотного Сушкевичівського видання не було жодного повного видання Шевченка».

Значною віхою в культурно-літературному житті Украї-ни була шеститомна «Історія літератури руської», яка при-ходила спочатку до читачів зі сторінок часопису «Зоря», починаючи з 1886 р. Можна впевнено сказати, що це була спроба першої повної історії української літератури. Ніби на підтвердження загальної концепції сам автор писав:

«Літературу свою має той нарід, у котрого єсть своя істо-рія, свій питомий світогляд і своя мова. У такого народа не запропаститься життя літературне, хоча б він і втратив самостійність політичну, бо слово не загине мимо ворожих змагань тих, що приказою «об'єдиненія» морочать духа слабших, незрячих...»

Обстоюючи національне обличчя української літерату-ри, він наголошував, що наш народ має свої, притаманні тільки йому, фізичні й духовні прикмети, свої звичаї та обряди, свої традиції, свою мову і свій історичний ха-рактер.

Літературознавчо-історичні праці О. Огоновського мали достатню кількість рецензентів як у Галичині, так і далеко поза її межами. Навіть такий «українолюб», як О. Пипін, на сторінках «Вестника Европн» пози-тивно відгукнувся на. дослідження О. Огоновського, вва-жаючи його одним із видатних учених в «руській Галіції».

Ілля Кокорудз, загалом характеризуючи капітальну працю, справедливо зазначив, що саме шеститомник О.Огоновського, словник Є.Желехівського та бібліографія І. Левицького — «сильні підвалини під будову нашого сло-весного і наукового храму».

Досить високу й об'єктивну оцінку фундаментальної праці О.Огоновського дав. І. Франко. Він писав, що вона «є немов увінчанням усіх дотеперішніх праць детальних... а заразом є широким фундаментом для дальших праць, з котрих многі тілько на її основі показуються можливими. Треба сказати — що признають найостріші критики,— що праця проф. Огоновського на довгі літа буде невичерпним скарбом многоцінних біографічних і історико-літературних фактів і подробиць».

З інших праць О. Огоновського, що не втратили своєї актуальності й нині, назвемо розвідки автора «Погляд на історію руської літератури в часі татарщини», «Огляд істо-рично-літературний».

У творчій біографії О. Огоновського багато важить його епістолярна спадщина. Саме тут, у рядках листів, відна-ходимо не лише значні факти, дотичні до його життєпису, творчості, а й безліч безцінних думок, висловлювань, що мають стосунок до характеристики й оцінок тогочасного соціального, політичного становища в Галичині й усій Ук-раїні.

Протягом двадцяти літ (1874—1894) О. Огоновський листувався з О. Г. Барвінським. Ті матеріали, що лежать в архівах, і, на жаль, ще не були в науковому вжитку,— то своєрідний культурний пласт у нашій літературі, історії, культурі.

Ось спробуємо простежити за амплітудою інтересів, ду-мок, уподобань, що зринає до нас через століття: 23 лис-топада 1874 р. О, Огоновський дякує за надіслані йому тво-ри Гребінки, просить найповніших історичних праць М. Костомарова й запрошує О. Барвінського до активного співробітництва в «Правді». В листі від 21 січня 1876 р. О. Огоновський порушує важливі питання життя українсь-ких гімназій та реальних шкіл. З вересня 1876 р. автор лис-та підтверджує, що надіслав О. Барвінському з дарчим написом свою книгу-розвідку про «Слово о полку Игоревім». З листа від 18 лютого 1878 р., довідуємося, що О. Барвінський розповсюдив 20 примірників книги О. Ого-новського про «Слово...»; видно також, що О. Огоновський надіслав адресатові свою «розправу о прийменниках в мо-вах старослов'янській, руській і польській», котру мала ви-друкувати Академія Краківська ще 1874 р. В кінці листа читаємо цікаву примітку О. Огоновського: «Проф. Партицькай назвав мене в своїй газеті ректором університету, між тям, коли я сего року єсмь деканом виділу фільосо-фічного». З листа, датованого вереснем 1881 р., довідуємося, що О., Огоновський цікавився на той час слов'янським | пісенним фольклором і просив надіслати йому або «на Різдвяні Свята привезти» розвідки О. Русова, М. Лйеенка, О. Міллера.

О. Огоновський у своїх листах до 6, Барвінського по-рушує широке коло суспільно-культурних, літературних, громадським, видавничих питань, не кажучи вже про спра-ви житейські, приватні: «Ваша стаття яро руські інститу-ції є вельми цінна; по Вашій волі поміститься