ви-словлює цікаві думки, що стосуються характеру тодіш-ньої періодики. «А вже ж нігде правди діти, що часопись. для нашого люду дуже трудно видавати,— пише він,— позаяк ми, городяне, не зовсім єще перейнялись єго думками і потребами». 13 грудня 1884 р. О. Огоновський як голова товариства «Просвіта» у Львові пише листа до Осипа Гри-горовича Барвінського, брата Олександра, заохочує до на-писання дво-, триаркушевих книжечок під назвою «Руська народна читальня» й гарантує йому всіляку підтримку в їх виданні.
Про працю О. Огоновського говорилося й писалось по-різному. Коли, приміром, М. Павлик в одному з листів до М. Драгоманова підкреслив «совістність точного чолові-ка», то адресат насмілився підмітити в творчому змаганні О. Огоновського «зразок поверхового лінивства», хоча до-бачав у його історії української літератури «звід мате-ріалу про галицьких писателів...»
Але й маємо чимало поцінувань, найвищих суперлятивів на адресу науково-літературного доробку О.Огонов-ського. І.Нечуй-Левицький вважав працю вченого з істо-рії української літератури «здобутком широкого вивчення джерел, фільольогічних вислідів про український язик Мікльошича, Максимовича, Потебні, Срезневського, Житецького... докладних вислвдів народної поезії і давних книж-них літературних пам'ятників». Високі оцінки творчого подвигу О.Огоновського висловлювали Д. Мордовцев. Василь Лукич, М. Драгоманов, В. Коцовський О. Макарушка.
1894 р. на загальних зборах товариства «Просвіта» у Львові О. Огоновський виголосив: «Не забудьте, браття-громадяни, пом'янути нас незлим-тихим словом, бо хоч ми й недовершили великої просвітньої будівлі, то все ж були ми, мов ті робітники, що двигали велике каміння на засно-вок народньої святині. Тепер уже легше будувати далі, ко-ли покладено кріпку основу — вже легше йти вперед, коли перші робітники зладили битий шлях, що веде до витиченої мети».
Ніби сам собі адресував ці слова О.Огоновський, бо того ж таки 1894 р., 28 жовтня перестала пульсувати дум-ка — завмерло серце. Через день на Личаківському цвин-тарі з жалібним словом промовляли Данило Танячкевич, Олександр Барвінський, Іван Верхратський, Єротей Пігуляк, Остап Макарушка. Присутнім роздавали аркушик з віршем Сильвестра Яричевського «Грудка на могилу д-ра Омеляна Огонопського дня 30 н. ст. жовтня 1894».
Л і т е р а т у р а :
Енциклопедія Українознавства / Гол. ред. Кубійович Володимир.–Т.5., Львів.,Молоде життя – 1996. – 1600-2000 с.
Качкан В. А. Українське народознавство в іменах, - ч. І, - К., Либідь. – 1994р.
Франко І. Омелян Огоновський // Збір творів: У 50 т. К., 1986. Т. 43.