З іншого підходу, і це добре усвідомлював І.Франко, П.Куліш один з перших звернув увагу молодих галицьких українофілів на потребу ґрунтов-ного вивчення історії України, "вказував їм джерела, акти, рукописи", а у власних історико-літературних творах подавав початкуючим історикам "матеріали для критичного розгляду та імпульс для глибшого вивчення об-раної теми".

П.Куліш звернув увагу галицьких учених і літераторів на нагальну по-требу літератури для простого народу. І сам Куліш не тільки декларував цю потребу, а й у своїх творах прискіпливо приглядався до простого трудівника і його духовного скарбу — пісень, оповідей. Він бачив злидні і робив спробу протидіяти їм просвітою народу в "національному українському дусі". І.Франко вважає, що ці думки П.Куліша впали у благодатний ґрунт — і 1867 р. у Львові постала "Просвіта", з якою, до речі, і закінчилася доба га-лицького українофільства.

Франко небезпідставно твердив, що у 60-х рр. XIX ст. у Галичині до-мінував вплив П.Куліша не тільки на інтелігенцію, а й на різні грані суспільно-культурного, громадсько-політичного життя.

Відомо, що уперше П.Куліш прибув до Львова 1858 р., де і познайомився з Я.Головацьким, про що засвідчив лист самого Куліша до Каменецького. Очевидно, що вражень мав багато і, як свідчить лист від 17 липня 1858 р., лагодився писати статтю про Галичину, але чи з огляду на цензурні перепони, чи, може, через якісь інші мотиви такий матеріал не з'явився друком. Чи був П.Куліш у Львові вдруге, 1859 р., однозначно відповісти непросто, оскільки О.Маковей поси-лається на два листи: перший — з Берліна від 14 травня, а другий — з Твері від 16 травня 1861 р. П.Куліш прибув до Львова, нав'язав ще міцніші сто-сунки (а до того мав листування та систематично надсилав книги). О.Маковей вважає, що гой вітер, який приніс зі собою П.Куліш до Галичи-ни, мав благодатний вплив на "розбудження національного руху в Гали-чині, приспаного значно в 1850-х роках".

У журналі "Правда" П. Куліш опублікував низку перекладів, історико-культурологічних статей і розвідок ("Потомки українського гайдамацтва", "Перший період козацтва аж до ворогування з ляхами", "Погляд на занед-бане народної мови", "Нарис історії словесности русько-української", ін.). Дещо приладив П. Куліш до наукових видань, надсилаючи відповідні ма-теріали братам Осипу, Володимирові та Олександрові Барвінським.

Не можна і не варто перебільшувати впливу П.Куліша на галицьку суспільність. О.Маковей у своїй праці наводить цікавий уривок якоїсь статті П.Куліша, що віднайшлася між листами В-Барвінського, де є такі слова: "Ваша заслуга в тому, що ви не зробились ні поляками, ні німцями, да в тому, що у вас в немужичих сім'ях говорять по-своєму, да в тому ще, що ви переховали від старосвітчини слова і вирази у нас забуті. Духа поезії в вас вибито, видушено його семинарщиною і польщиною, зісталось у вас тільки чуття поезії, і тим ви так кохаєтесь у Шевченку... Ми хочемо, щоб нас читала не одна Україна, а та-кож і Галичина... а ви бажаєте писати для своєї Галичини. Наш народ, якого нива неписьменного слова — від Іспанії по Карпати, а ваш — тілько від границі по Карпати. Читати нас у Галичині будуть і мусять, хоч би ми не приняли нічогісько з вашого смаку; а вас тілько тоді читатимуть на Вкраїні, коли ви приймете смак український, піднявшись вище Головаччини, Дідич-чини і всієї нової галичанщини... Ваша словесність буде насліддям самої бібліографії поти, поки Галичина не зіллється духом своїм з Україною в єдине тіло".

Знову прибув П.Куліш до Львова взимку 1882 р. Їхав сюди з думкою мирити галицьких "народовців" з поляками. А за метою планував, оскільки "по містах на Вкраїні все драгоманівщина пішла", то треба, мовляв, "махнути на них рукою. Тільки з хуторів може прийти обнова, відси повіє справжнім українським духом". Заходився публікувати власні твори, зокрема видав "Хуторну поезію" (1882). У закличному листі до української інтелігенції йшлося, між іншим, про заборону 1876 р. української літератури в Росії. Читаємо у Куліша: "Через те насильство і тиранство ми тілько зрозуміли розумом і по-бачили очима, скільки ми втратили неоплатимої сили, піддобрюючись москалеви... він хоче загладити наше обличє серед народів; хоче, щоб ми забу-ли, хто ми і яке наше національне право; хоче, щоб ми не мали ні путя, ні чести, ні поваги на світі...".

Але незабаром час показав, що місіонерство Куліша не мало під собою глибоких знань звичаїв, настроїв, та ще й до того час приїзду був не дуже сприятливий, бо поляки самі ж мали намір "помиритися" з українцями з до-помогою ренегатів, яких мав виховати інтернат "змартвихвстанців".

Куліш через два роки видав "Крашанку Русинам і Полякам на Ве-ликдень 1882 р." (згодом ще перевидав з післясловом). Але ця книга обурилаукраїнців і "зовсім не розснтузіязмувала поляків". Куліш шукав спільної мо-ви з О.Барвінським, та не вийшло. Порозумівся з "москвофілом" І.Левицьким, що мав бути редактором-видавцем його газети "Хутір".

Куліш знайшов-таки швидше порозуміння з поляками. Одначе розчарування у задуманому повело