Вороніжі й поза Вороніжем доволі поля, гаїв і сіножатей; вважало їх багатирями. А проте самі вони дідували в пасіці. й пахали з наймитами землю. Андрій Куліш був чоловік жор-стокий, не спускав нікому за спаш або ж яку іншу шкоду. Через те мав у Вороніжі прізвище — Гарячий Куліш. Олександр, отець нашого письменни-ка... вславивсь у Воронежі його невсипущий трудолюбець. Своїми руками будував, робив вози і вояку всячину по господарству... Мати Куліша була людина проста, неписьменна. Катерина Іванівна уміла розмовляти тільки українською мовою, і що мала в голові, все те взяла не з книжок, а з живої народної речи... Не було кращого голосу ні в кого, як у Кулішевої матери: ніхто не співав таких дивних пісень, як вона... Милосердна вона була люди-на до вбогих вельми").
Зрозуміло, що ці, сказати б, полярні геноструми і поля родоводу Куліша мусили в той, а чи інший спосіб проявитися у характері письменника і вче-ного (автобіографічний фермент відчувається в "Історичному оповіданні".
Тому, аналізуючи великий масив листів, автобіографічні матеріали, а щонайбільше творчість П.Куліпіа, М. Гру шевський, говорячи про ідеал письменника, визначає його: "Се ідеал пансько-козацько-хуторянський, з ухилами в бік запорозької традиції, в слов'янофільство, а потрохи і в своєрідний козацький антисемітизм, — але ще нібито в непорушнім зв'язку з народницьким напрямом українського відродження, в захованню тісного єднання козацтва з селянською масою".
Чимало цінних спостережень над творчою лабораторією почерпуємо у студіях Олександра Грушевського. Так, аналізуючи повістевий пласт твор-чості П.Куліша 1850-х років, О.Грушевський дуже слушно веде мову про такі моменти, які чимало нового привносять до питання біографії, письмен-ницької праці зокрема. Для Куліша були характерні все нові й нові, почасти грандіозні задуми, переходи від теми до теми, від, скажімо, роману історич-ного до сучасно-побутового. Нерідко він, здавалося б, завершивши твір, розпочинав працю над чимось іншим, відтак знову, і то по кілька разів, по-вертався до вже написаного — тому маємо часто-густо по "кілька окремих проб сучасно-побутових повістей в різних стадіях оброблення первісної те-ми" Коли на відстані часу перечитувати історичні твори П.Куліша, то на-правду відчуємо композиційну рихлість, плинну епізодичність, відсутність внутрішнього глибокого зв'язку та необхідної єдности...".
Як бачимо, постать і діяльність П.Куліша були неординарні, містили не-мало світла і тіней тогочасного суспільного й громадсько-культурного жит-тя в Україні. Сам же Куліш умовно поділяв себе на "прежнего" й пізнішого.
Про П.Куліша чимало писали як при житті, так і по його смерті, писали з різними підходами, оцінками, з відмітними наповненнями слова думкою, аргументом, аналізом. Одні в ньому вбачали талант, інші важили й міряли, що переважало у цій особистості: чистий історик, етнограф, публіцист, ве-ликий артист стилю. Пантелеймон Куліш, на переконання історика літератури В.Радзикевича, належить до плеяди найвизначніших українських письменників. "Правда, — пише дослідник, — не однією своєю думкою, не одним незвичним поглядом болюче вражав не раз українське громадянство, все таки небуденний його літературний хист, сила поетичного слова, ширина ідейних кругозорів, ба-гатство питань, які його захоплювали і слідом за тим різнорідність його творчої письменницької діяльності — дають йому право зайняти місце од-но із найбільш почесних в історії українського письменства".
Хоча П.Куліш і задекларував свою позицію: "Політика не наша спра-ва...", яку сприймали суспільно-громадські діячі 80- 90-х рр., усе ж на відстані часу чимало літераторів, політиків заперечували проголошене П.Кулішем. Так, Є.Маланюк небезпідставно писав, що твори Куліша були "великою, досі недооціненою політичною поезією", яка мала "державницько-національний характер".
Л і т е р а т у р а :
Куліш П.: Щоденник /Ін-т. укр. археографії і Укр. Академії Наук. – К., 1993р. – 87с.
Качкан В.А.: Хай святиться ім’я твоє: Українознавство та пресологія. кн. 3. – Львів: Фенікс, 1998р. – 367с.
Качкан В.А.: Українське народознавство. – К.: Либідь, 1994р. – 336с.
Жулинський М.Г.: У праці каторжній, трагічній самоті //П. Куліш твори в 2 Т. Т. І. – К.: Дніпро, 1989. – С.5-30.
Енциклопедія українознавства. – Т 4. – С.1231-1232.