.

“Національно-патріотична та суспільно-культурна праця Петра Франка”

П л а н :

Петро Франко – син “Каменяра”.

Роки навчання в гімназії.

Культурно-громадська діяльність.

Петро Франко як літературний критик.

Літературна спадщина Петра Франка.

Що ми знаємо про таку по-стать, як Петро Франко, син письменника і видатного вче-ного Івана Франка? І не так давно процвітаючій комуністично-фальсифікаційній ідео-логії та її підручних —ра-дянській історіографії та літе-ратурознавстві — не знаходи-лося потреби й місця правдиво мовити про дітей Франка. На черзі дослідників — істинні сторінки із життєпису Анни, Андрія, Тараса. Сьогодні ж звернімо свій погляд до Петра.

Перелопачуючи численні довідники, енциклопедичні ви-дання, довідаємося, що Фран-ко Петро Іванович народився 21 червня 1890 р. у Нагуєвичах Дрогобицького повіту. Атмосфера культурно-літературного оточення, стихії фольклорно-етнографічної тра-диції благотворно впливали на виховання хлопця, формування його естетичних уподобань та інтересів» Виняткове зацікавлення батька до народних пісень, казок, легенд, переказів безпосе-редньо передавалося синам Тарасові, Андрію, Петру. Петро з роками згадував: «В Криворівні батько зібрав доволі етно-графічного матеріалу, записуючи пильно приповідки, оповідання (особливо про Довбуша) та пісні.

Це збирання етнографічного матеріалу мало свій вплив і на найстаршого сина Андрія, і на мене. І Андрій, і я збирали теж пильно. Я особливо зібрав багато приповідок та коломийок у Нагуєвичах, а цілу збірку передав, за радою батька, проф. Гнатюкові до видання. На жаль, видання не дійшло до завершен-ня. Проф. Гнатюк кілька разів обіцяв повернути мені матеріал, але з різних причин цього не зробив, і матеріал залишився у його дружини».

Як справедливо зазначає відома дослідниця фольклору док-тор історичних наук Валентина Борисенко Петро Франко ще зі шкільних років відзначався неабиякою допитливістю, енергійністю, заповзятістю, потягом до пошуку, до відкриттів, інтересом до техніки, хімії, мови, історії й літератури, географії, спорту, народної медицини, фольклору й етнографії. Коротке життя цієї талановитої людини вщерть було заповнене насам-перед справою надбання знань. Ще навчаючись у Львівській гімназії, Петро Франко під час канікул збирав фольклорно-етнографічні матеріали. Під впливом батька і його безпосереднім керівництвом записував різні жанри фольклору у селах Голу-ботові і Завадові біля Стрия, Буркуті, Яйківцях, Криворівні та ряді інших сіл Карпат. Але, звичайно, найбільше — у селі Нагуєвичах, де й народився. Зокрема, 1910 року він побував тут разом з батьком, який хотів, щоб його діти добре знали всю родину Франків. Сам же П. Франко писав про це: «Це були канікули і я весь день, від зорі до пізньої ночі був у лісах, на пасовиськах, на гостинах і т. д. І завжди записував, запису-вав. Записував у маленьких книжочках «нотесах», часто з ве-ликим поспіхом, а задня і за «свіжої» пам'яті переписував «на чисто», при чім помагали мені й мої принагідні знайомі пасту-хи, пастушки, женці, з якими я ходив жати і можу похвалити-ся, що жав не гірше за них».

Молодий фольклорист фіксує найтонші нюанси людських стосунків, занотовує народні замовлення, прикмети тощо. Ко-ли у П. Франка від надмірного переписування заболіли очі, він прислухався і до порад своїх родичів. Сам про це згадує: «Я ходив «відмовляти» очі до другої жінки Гаврилихи, вітчима Івана Франка, тоді старшого, але кремезного та поставного гос-подаря. Дивним дивом його друга жінка, з вдачі незвичайно тиха, завжди говорила до нього на «ви», що на селі буває хіба виїмком. Ця друга жінка славилася в селі доброю знахаркою, і вона спалювала коло моїх очей повісмо та відшіптувала. На жаль, робила це так скоро, що помимо моєї великої вправи, я зміг записати тільки фрагменти «на ліси, на гори, на болота». Зачитування тривало з чверть години».

1910 р. П. Франко закінчив гімназію, паралельно склавши іспит з фізичного виховання у Львівському університеті. Пра-цював учителем, а 1911 р. вступив до політехнічного інституту, де здобув професію інженера-хіміка. Знову працював у шко-лах, став співорганізатором товариства «Пласт». З 1914 р. пе-ребував у легіоні Українських Січових Стрільців, був сотен-ним. Згодом в Українській Галицькій Армії, де 1919 р. ор-ганізував авіаційний полк. Виїжджав до Сербії з місією Черво-ного Хреста у справах колишніх полонених-січовиків. 1922 р. прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю, зокрема видав книгу І. Франка «Лис Микита», ряд популярних кни-жок.

З вересня 1922 р. по 1930 р. П. Франко викладав у Коло-мийській державній гімназії. Активна культурно-громадська, просвітницька праця, ревна пропаганда української історії, літератури й культури не викликали у тодішніх польських вла-стей особливої радості він був звільнений з посади.

У 1931 р. його запрошено на роботу до Харкова, де до 1936 року працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії. За досить короткий час написав ряд наукових праць з хімії, підручник з хімії, упоряд-кував «Енциклопедичний словник хімічної термінології». Од-ночасно працює над переробкою на драму повістей І. Франка, готує кіносценарій за твором І. Франка «Борислав сміється», видає ряд популярних брошур.

Працелюбність цієї талановитої людини була надзвичайною. Працюючи у Харкові, П. Франко зареєстрував 36 винаходів, переважно в галузі переробки молока. Можливо, дальша праця в галузі хімічної науки невдовзі дала б нам великого вченого, та життя вносило свої корективи в долю цієї талановитої люди-ни.

Хвора мати у Львові потребувала синівської опіки, і Петро Іванович у 1936 р. повертається до Львова. Він доглядає матір і учителює в гімназіях у Львові та Яворові. Знову посилюється його інтерес до фольклору й етнографії. У 1937 р. П. Франка обирають членом