22 жовтня 1939 р. П. Франка обрали депутатом так званих Українських Народних Зборів, делегатом до Уповноваженої Комісії до Москви та Києва. У грудні 1939 р. його призначають деканом товарознавчого факультету Українського державного Інституту торгівлі у м. Львові і вик-ладачем неорганічної хімії. Згодом обирають членом Ювілейного Комітету по відзначенню 80-річчя з дня народження Івана Фран-ка. Петро Франко бере участь у перегляді і обговоренні нової вистави «Лис Микита», готує до видання фольклорно-етнографічні матеріали, пише публіцистичні статті до чисельних періодичних видань. Та тривала ця праця недовго, бо сталінщина швидко дійшла і до західноукраїнських земель. Петро Іванович як член президії міськради Львова виступає на захист незакон-но репресованих своїх земляків. Про це свідчить лист Стефанії Юркевич з Самбора 1940 року до Петра Івановича, в якому вона висловлює йому подяку: «Ваше поручення уможливило мені доступ до начальства НКВД, де мені заявили, що син мій Олександр, вивезений 13 квітня 1940 року, вернеться найдаль-ше до кінця місяця вересня».

П. Франко продовжує інтенсивно працювати, намагається видати свої фольклорно-етнографічні записи. У 1940 році він веде листування з Інститутом фольклору у м. Києві про ви-дання його збірки «Коломийки» та «Весілля в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту» і надсилає ці матеріали до Інституту. Щоправда, Інститут фольклору за підписом заступника ди-ректора Ф. Лаврова і секретаря О. Романова відповів досліднику, що у зв'язку з відсутністю паперу, матеріали його скоро друку-вати не будуть. Принагідно зауважимо, що через двадцять дев'ять літ частина коломийко-вого матеріалу, зокрема коломийки в записах П. Франка увійшли до ака-демічного видання багатотомного корпусу «Української народ-ної творчості» під назвою «Коломийки» (К.: Наук. думка. 1969). Цей том підготувала відомий фольклорист-славіст, доктор філології Наталія Щумада. Зокрема, вона використала із за-писів П. Франка такі оригінальні тексти; з розрядку родинно-побутових коломийок (розділ «Вівчарство, землеробство та інші заняття»: «Винеси мі в поле їсти, аби-м не голоден»

Фольклорно-етнографічний запис П. Франка «Весілля в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту» пролежав у рукописних фондах сімдесят вісім років, і аж тепер завдячуючи В. Борисенко, прий-шов до читачів через першопублікацію в журналі «Народна творчість та етнографія». На думку цієї дослідниці, «опис весілля початку XX століття, крім своєї цінності як історико-культурного джерела, дає нам багато цікавого фактажу, який прислужиться нашим сучасникам і на-щадкам. Тут і мудрий звичай народу, за яким молоді присяга-лися перед громадою не вживати спиртних напоїв у перші ро-ки подружнього життя, і багатство обрядового фольклору, куль-тура народної гостини, дотепу, жарту».

Насувалася друга світова війна. У 1941 р. П. Франка приму-сово «евакуювали» з Галичини. Загинув при загадкових обста-винах у липні 1941р.

Петро Франко за своє коротке життя доклав чимало зусиль і знань до розвитку літературного процесу і передусім у Гали-чині. Активно дописуючи на суспільно-громадські теми до періодичних і наукових видань («Діло», «Новий час», «Літературно-науковий вісник»), він виявляв свою активну гро-мадську позицію, сприяв утвердженню та поширенню передо-вих думок про державне, суспільно-культурне життя.

П. Франко зацікавлює нас як прозаїк, есеїст, нарисист, літературознавець, драматург. Солідний доробок залишив пись-менник на чолі прози для підростаючого покоління, зокрема, для школярів. Ось одне з його оповідань, що вийшло окремою книжечкою. В основі твору, написаного 3 січня 1923 р. у Полоничному, переплелися реалії буднів та фермент міфологічний: роз-повідь про те, як сільські діти збирають різдвяні гостинці по людях для тих, що знаходяться у криміналі, і обрядове дійство підготовки та вбирання деревця, колядування тощо.

Про пригоди гуртка «Вовків», що проходив пластовий вишкіл на природі, автор цікаво розповідає в оповіданні «Пластова при-года».

Через рік до читачів прихо-дить нова збірка «Пачкар Демко і інші оповідання».

П. Франко зарекомендував себе добрим майстром історичного оповідання. Так, у творах «Почесна особа», «Перша сповідь», «На самотнім ост-рові», «Битва під Пилявцями», «Полковник Абазин» він уміло й дозовано, якби сказати, вводить в авторську розповідь фактичний історичний фермент, делікатно послуговується біблійними синтенціями. Цікавою в цьому плані є збірка «Махнівська попівна: Історичні оповідання з 1648 р.».

У першому оповіданні, написаному 20 липня 1922 р., що і дало загальну назву збірці, змальовано окремі епізоди жорсто-кої боротьби українського народу за волю, віру і власну держа-ву, й польського — за нову здобич — колонії. Багате діалогами, воно могло б бути прекрасно інсценізоване і досягло б не мен-шого естетичного впливу на глядача. Інше оповідання («Жінка»), що написане у Коломиї 19 серпня 1925 р., відбиває часи Івана Мазепи, показує, як січовики після кривавих битв, ховаючи тимчасово шаблі, бралися за чепіги, робили хліб, лю-били, народжували дітей.

Шукаючи доступного змісту і форми донесення до дітвори найвищих якостей добра, втіхи, П. Франко пише фантазію на одну дію для дитячого театру «Сон маєвої ночи», де нарівні з дівчинкою Наталкою діють як особи Рожа, Матіола, Любисток, Світлячок, Пугачик, Соловей-ко.

Залишив П. Франко дослідникам історії нарису та його різних модифікацій і кілька збірочок. І що цікаво та повчально: автор навіть у подорожніх нотатках намагається подати історичний фон, на який уже засновує живі враження.

Франку П. належить серія популярних нарисів з пластового руху: «Як закладати пластові дружини?», «Пластові гри і заба-ви», «Огляд території У країни», «Кухня у таборі», «В природі», «Орієнтування», «Сигналізування», «Спостерігання», «Слідкування», «Перша допомога», «В здоровому тілі здоровий дух», «Поземелля», «Ручні праці», «Приміри з історії», «Таборування» та ін.

Як блискучий нарисовець і літературний критик П. Фран-ко залишив дослідникам кілька портретів-шкіців до життєпису батька.