П'ять епізодів із життя І. Франка складають зміст не-величкого нарису-спогаду «Іван Франко зблизька». Звертає на себе увагу ота шляхетна толеранція, з якою обрамлює факти побутового життя Франка-батька Франко-син. Саме факти через призму сімейних, родинних оцінок кожного вчинку батька мають вартість як правдивого допов-нення до біографії Каменяра, подекуди сфальшованої дослідниками-догоджальниками існуючої не так давно систе-ми.
Як драматург П. Франко щонайбільше здійснював перероб-ки за батьковими творами. Так, наприклад, 10—17 квітня 1928 р. він підготував у Коломиї твір «Захар Беркут: Історична драма на 4 дії». Через два роки він завершує переробку повісті І. Франка «Бо-рислав сміється» під однойменною назвою.
У драматичному творі діють практично ті ж герої, що і в повісті І. Франка: Бенедьо Синиця, Сень і Андрусь Басараби, Матій Прийдеволя, Леон Гаммершляг та Герман Гольдкремер, будівельники. Автор, по суті, не відступив від задуму І. Фран-ка, тільки-но, йдучи за принципами творення драматичного твору, вибрав із змісту найсуттєвіший матеріал, тобто, ті сцен-ки, яким можна було надати конфліктного розвитку, довести, так би мовити, дію до психологічного піку, за яким мусить наступати логічний розв'язок.
У драмі уже буквально на третій сторінці тексту дає про себе знати основна пружина конфлікту твору — підойма тяжко скалічила робітника. І закінчується твір за тією ж схемою, яка є і в І. Франка: доведені робітники до відчаю, мстять своїм визискувачам: «Сень: А так маєте научку!
Леон: Яка нікого ані не навчить, ані нічого не змінить! Малі властивці все остануть п'явками, що найменшими хотіли би скоро дійти до багацтва, а робітники без шкіл, без організації довго ще остануть темною масою, з якою не можна дійти до ладу.
Бенедьо: Не думайте так! Ось тут у крівавій луні пожежі народяться нові люде і або ми всі змінимося, або витиснуть нас звідси інші, що ліпше до життя надаються».
Досить плідно розробляв П. Франко і жанр комедії, хоча й запозичував іноді сюжети з німецької, скандинавських літератур, та все ж щасливо їх переносив і «висаджував» у га-лицький ґрунт. Так виникають комедії «Заздрісні», «Марко Спотикайло». Висміюючи удаване міщанство, глузуючи над його життєвими принципами, автор тонко всипає у вуста героїв таких висловів, що несуть в собі велику житейську мудрість: «Нагода робить крадуна»; «Чи знаєте, яке є тепер число шість? Масковий баль в Касі Ощадности». Викривальний пафос пронизує і такі тво-ри, як «Сигнал», «Інститутський жарт».
П. Франко чимало прислужився до історії Січового Стрі-лецтва, написавши не тільки ряд нарисів, а й високохудожніх творів. Перед нами художня річ «Від Стрипи до Дамаску: При-годи четаря УСС». У цій великій за обсягом повісті майстерно сплелися у тужавий сюжет подорожно-розповідні жваві уривки побаченого та почутого (цей доку-ментально-точний пласт нагадує репортажну фіксацію щойно і безпосередньо відчутого дійства, тонко відібрані сенсаційні деталі й подробиці, типові пригоди) з художньою дійсністю, витвореною авторською уявою. Динамічна ретроспективна зміна картин, густо замішані на місцевій говірці діалоги та сповнені психологізму внутрішні монологи-самохарактеристики, вишу-кана стилістика у зовнішньому обрисунку найвиразніших ге-роїв-типів — усе це говорить про неабиякий пошук автора, но-ваторську з'яву на літературному полі. Як справедливо відзначалося у вступі до видання 1937 р., повість «не тільки розбуджує уяву, не тільки відриває людину з тісного кола що-денного життя, але й впорскує тугу за цим завжди новим і завжди цікавим, за тим, що є основою людини-завойовника».
Петро Франко міцно стояв на ґрунті традицій української повістевої літератури, нерідко ключем для початку твору оби-рав отой інтригуючий рядок-другий (або ж абзац), що так ха-рактерний казково-епічному набутку нашого фольклору. У цій повісті четар «чотири години йшов через ліси та пустарі, в тем-ну безмісячну ніч, заки добився до села...».
Далі ж автор так динамічно розгортає розповідь, що читач, заінтригований початком, не йме віри, що поміж рядками чис-то придуманого художнього опису засвічуються то тут, то там вогнениці-факти з правдивого життя: перед четарем перемигають бойові будні то у Трускавці, то коло Райловац неподалік Сараєва; то, як живі, пролітають перед очима хлопці, «як оріхи, і шибайголови» — хорунжий Берегуляк зі Станіславова та хо-рунжий Домарадський. А чим далі, у сюжетну глибінь, — по-стає ціла галерея живих, наче вихоплених з гамірного довкілля, стрільців, зброярів, гарматників.
Про авторитет П. Франка у науковому світі свідчить розшу-кана нами у Фонді Наукового Товариства імені Шевченка облікова картка інженера Петра Франка, члена НТШ.
Як бачимо, Петро Франко не стояв осторонь національних визвольних змагань, обіч громадсько-культурного та літературного життя. Об'єктивність творення історії української культури й літератури зокрема вимагають, щоб ім'я П. Франка було належно записано в ряд її творців.