перетворенні оповідальної прози в лірико-психологічні уривки елегійного типу" [24, 31]. Мінялися і його філософські позиції. Ю. М. Лотман пише про те, що поступово II. М. Карамзин "затвердився на позиціях агностицизму" [24, 30]. При цьому в якості ведучих учений виділила дві протилежні системи поглядів, що зробили найбільш сильний вплив на молодого Н. М. Карамзина. З одного боку, це "масонско-кутузовска ідеологія", заснована на поданні про "суб'єктивність людських пізнань" й, отже, запереченні. пізнаванності зовнішнього миру. При цьому Ю. М. Лотман ґрунтується на статті, що перевів на російську мову друг і наставник Н. М. Карамзина А. А. Петров. У ній виражений сумнів в істинності знань, отриманих почуттєвим шляхом. Власне кажучи, це "уяви", що випливають один за одним [24, 136]. При цьому для Карамзина в одному ряді виявляються агностицизм Юма й матеріалістичний сенсуалізм Гельвеция [24, 136]. Тим більше, що при подібному захопленні філософськими проблемами пізнаванності миру, Н. М. Карамзиним робився акцент на особливостях природи людини. У цьому плані його й залучали ідеї масонів. Основною "соціально-етичною проблемою, - писав Ю. М. Лотман, - А. М. Кутузов уважав приборкання егоїзму, корінного, на його думку, властивості людської природи" [24, 123]. Однак Н. М. Карамзин не відмовлявся й від просвітительських ідей, йому в ці роки був близький руссоизм. Тому він і не зробився "послідовним прихильником кутузовских ідеалів" [24, 125]. Але агностицизм вплинув на літературні інтереси Н. М. Карамзина, став причиною його звертання до "готики" із властивої їй установкою на непередбачуваність, загадковість дійсності. У художній практиці письменника цей інтерес виразився в створенні "Острова Борнгольм" й "Сиеры-Морены".
Все це дозволяє судити про те, що жанр "готичного" роману, основоположником якого є Гораций Уолпол, дуже швидко завоював популярність, і досвід автора "Замка Отранто" засвоюють письменники не тільки Англії й не тільки предромантики. Зупинимося коротенько на історії цього жанру.
Зародження "готичної" прози було пов'язане з формуванням в англійській літературі предромантизма, що явились опозицією філософії епохи Освіти. Н. А. Соловйова бачить у ньому антитезу "надмірної раціоналізації й віри тільки в незмінне, раз і назавжди встановлене" й утримуюче відображення "величного, що вселяє страх" [35, 54]. "Смак до готичного, - пише вона, пояснюючи його популярність, - означав торжество нових концепцій у мистецтві з його тягою до "піднесеного", необов'язково правильному, але химерно-незрозумілому, що вселяє різні відтінки почуттів - від замилування до трепету й жаху, змішаного зі збурюванням побачивши асиметричного й алогічного" [35, 57]. Подання про "готичний" у мистецтві вже наприкінці XVIII століття виявляється безпосередньо
пов'язаним з такими категоріями, як "прекрасне", "художній смак". Дослідниця приводить як доказ фрагмент зі статті Аддисона про сучасні йому письменниках як про "готичний": "Я дивлюся на цих письменників, як на готів у поезії, які, подібно архітекторам, не в змозі були прийти до простоти греків і римлян, а змінили цю простоту неправильною фантазією ... смак більшості англійських поетів, так само як і читачів, винятково готичний" [34, 67].
Чим же були обумовлені нові риси естетики англійських поетів і письменників й у чому вони полягали? Н. А. Соловйова зв'язує їхнє формування з новим світовідчуванням епохи, що характеризовались "печаткою меланхолії, збентеженості, туги, смутку, розчарування й повній неясності й розпливчастості ідеалів". Новим стало розуміння природи, у якій тепер бачили не тільки "копію класичної моделі". У ній виділяли "плинність", буйство непередбаченого, випадкового. [34, 67]. Не менш непередбаченим і дивним представлялося й мистецтво. Новим у порівнянні з естетикою класицизму була думка про те, що "художня система поезії, що включає образи, тропи, розвивається за власними законами, завдяки чому всякий предмет й явище можуть придбати незвичайний і дивний вид" [34, 65]. У таке століття "несподіванок і випадків" на противагу культу розуму класицизму формується культ почуття, а тим самим виробляється нове подання про зміст добутку. "Поет, - пише Н. А. Соловйова, - повинен був передати свою реакцію на навколишнє в категоріях почуттів. Уява й фантазія ставали усе більше витонченими й зробленими" [34, 65]. Подібне акцентування уваги на образах, породжених уявою поета, не виключало етичного аспекту. Характеризуючи програму нового мистецтва, Р. Херд, про яке пише в курсі лекцій Н. А. Соловйова, виражав упевненість у тім, що воно розвиває "кращі якості людини, збуджує спрагу нового, незвичайного". Опозиція "насильство-любов", на якій будується новий роман, на думку критика, була особливо важлива в "період панування буржуазного егоїзму й себелюбності" у підтримці "чеснот" [34, 64]. Найбільше ж важливої була виражена в новому мистецтві установка на необхідність подальшого пізнання людини, і його можливостей. Чудеса природи, уважав Р. Хейд, не тільки захоплювали
"своєю загадковістю, чарівництвом", але й стимулювали "інтерес людини до пошуку, аналізу, пізнанню й відкриттю" [34, 64]. Перед читачем навіч, як діючі особи на сцені, виступали "чесноти, пороки, страсті" [34, 66]. Отже, як це треба з наведених Н. А. Соловйовій фрагментів робіт Р. Хейда, Д. Уортона й ряду інших авторів робіт з естетики, що підсилювалася в англійській літературі эстетизация почуття у всій його несподіванці й невизначеності не виключала й дидактичності.
Із всіх жанрів особливий вплив на світову літературу зробив формировавшийся в цю "готичну" епоху роман. У ньому, як відзначає Н. А. Соловйова, виявляються тісно переплетеними риси традиції роману вдач "поуе1" і роману зі складною інтригою, "готапсе", що проявляється й на рівні композиції, і у виражені в ньому