Тепер звернемося до системи персонажів і спробуємо й у ній вичленувати основу для зіставлення з тотемическими міфами. У центрі уваги в "готичному" романі - доля нащадків того первопредка, що жив у минулому - в епоху Середньовіччя. Тому кістяк системи персонажів становлять представники одного роду. У цьому випадку в наявності одна із провідних особливостей патріархальності, що полягає в неподільності юридичного, морального й сімейного почав. Г. В. Ф. Гегель в "Філософії історії" писав про те, що "сама справедливість відповідно її змісту дотримується насправді лише у зв'язку із цими елементами". В основі ж "патріархального стану лежить сімейне відношення, що свідомо сприяє розвитку первісної моральності" [10, 40]. З погляду цього німецького філософа, дух "родини, пенати, є настільки ж єдиною субстанціальною істотою", і моральність "складається в почутті, свідомості й бажанні" "спільних нтерес всіх їхніх членів" [10, 41]. Тому поняття провини поширюється не тільки на той, хто порушив закон, але й на всіх членів його родини. Подібне подання про єдність долі всіх членів роду поширюється й на "форму теократії: глава патріархального племені є і його жерцем" [ 10, 41]. Отже, так чи інакше, ми увесь час повертаємося до таких понять, як "рід", "родоначальник". Це знову змушує нас згадати про тотемических подання. "Тотем, - писав у своїй відомій роботі 3. Фрейд, - уважається праотцем всієї родини, крім того, ангелом-хоронителем і помічником, що пророкує майбутнє й довідається й милує своїх дітей, навіть якщо він, як правило, небезпечний для інших" [41, 21-22]. Інакше кажучи, саме від тотема магічним образом залежали "життя й благополуччя роду в цілому й кожної людини окремо" [13, 10]. "Тотемізм, - указує П. Гуревич, - містив у собі комплекс вірувань і можливість постійного "непорочного" втілення (инкарнации) тотема в новонароджених членах роду, тобто в живих нащадках" [13, 10]. Характеризуючи цю групу міфів, Л. Леви-Брюль писав: "Локальні тотемические центри, тваринні й рослинні види, що водяться в них, людські суспільні групи, з ними зв'язані, церемонії, у них що відбуваються, - все це однаково зобов'язано своїм існуванням міфічним предкам" [22, 303-304]. При цьому усередині племені не завжди проводиться різке розмежування між міфічними предками й предками людського типу. Л. Леви-Брюль у такий спосіб пояснює цю особливість міфологічного мислення: "...предки людського типу належать, як й інші небіжчики, до миру невидимих сил. А цей мир дуже близький до міфічного миру, якщо він навіть і не зливається з ним". Тому "зносини, які можна мати із цими предками, належать до того розділу досвіду первісних людей", що може бути визначений як "містичний": "вони вводять у дію афективну категорію надприродного". Завершуючи зіставлення подань про людських і міфічних предків, Л. Леви-Брюль писав: "...міфічну істоту, "творець" або "творець" людської групи зізнається її предком без визнання його прабатьком у власному розумінні слова й ... навпаки, людські предки часто наділяються таким сакральним престижем, що подібний, якщо не тотожний, із престижем, яким оточені міфічні істоти" [22, 301].

Можна припустити, що зустрічаючих в більшості "готичних" добутків сюжетний мотив "оживання" прабатька (у вигляді портрета, наприклад) також обумовлений подібними міфологічними поданнями про те, що дія предків "розгортається поза часом й, отже, є нескінченним" [22, 299]. Одним із приватних проявів натхнення зображень предка, у яких продовжує жити його дух, є відношення до чурингам. "З ними, - пише М. Ф. Альбедиль, - асоціюються душі предків і живих членів племені; чуринги - як би їхні двійники, сакральні зображення. Віра у зв'язок чуринги з людиною так сильна, що у випадку псування або руйнування чуринги людина занедужувала. У символічному виді на чурингах часто зображували діяння міфічних героїв і тотемних предків. Звичайно їх зберігали у священному місці, у схованках і показували юнакам під час обряду ініціації" [1, 62]. Як відомо, ритуал ініціації містив у собі не тільки випробування майбутнього дорослого члена племені, імітацію його вмирання й народження в новій якості, але й присвята його в сакральні тотемические знання.

Подивимося, як ті ознаки тотемических міфологічних подань, які, як нам представляється, склали основу "готичного" жанру в літературі, проявляються в окремих художніх творах. У першу чергу, нас буде цікавити роман основоположника цього жанру Горация Уолпола "Замокла Отранто" і та лінія в літературі, представники якої засвоювали й у той же час трансформували досвід саме цього письменника. Це наше застереження обумовлене тим, що, як правило, всі дослідники виділяють два напрямки в розвитку "готичного" роману: "френетическую" й "сентиментальну" готику. Вихідним для нас є те, що "френетическая" готика бере початок від "Замка Отранто" з установкою на непізнаваність дійсності, наявність у світі ірраціонального, стихійного. Сили хаосу, що управляли миром в "варварську" епоху Середньовіччя управляли життям окремої людини. Таким чином, що визначає значення в цьому випадку мало вираження подання про неоднозначності, складності миру, його суперечливості. Що ж стосується "сентиментальної" готики, найбільш яскравим прикладом якої є більшість романів Ганни Рэдклиф, те її ядро становить моральна проблематика. Тому загадкове, як правило, наприкінці