При аналізі цих добутків ми зупинимося на особливостях хронотопа, на образній системі, у якій визначимо роль родоначальника й засобу створення подання про його присутність у житті його нащадків, на загальній концепції дійсності, втіленої в них. Це предромантические "Острів Борн-гольм" й "Сиерра-Морена" Н. М. Карамзина, "Замок Эйзен" А. А. Бестужева-Марлинского, а також найбільш показові в цьому плані, на наш погляд, добутки письменників-романтиків. При цьому ми звернемося до прояву "готичних" елементів не тільки в росіянці ("Упир" А. К. Толстого, з якого ми почали цю главу), але й у світовій літературі ("Мельмот-Скиталец" Ч. Метьюрена, "Будинок про сім фронтонів" Н. Готорна й "Грозовий перевал" Эмили Бронте). Наприкінці цієї глави ми зупинимося на прикладах пародіювання "готичної" прози як у її "френетическом" ("Наказ із того світла" О. М. Сомова), так й в "сентиментальному" ("Нортенгерское абатство" Джейн Остен) варіантах.
Почнемо з художнього простору. Вище ми вже писали про замкнутість і вузькість місця дії в "готичному" романі. Найчастіше воно укладено в межах відділеного від іншого миру середньовічного замка. В "готичну" епоху він слу жив оборонною спорудою або ж добре укріпленою заміською резиденцією князя. Символічний зміст замка полягає в тім, що в Середні століття в містичних навчаннях "чорний замок" і висяча над ним чорна грозова хмара", "замок, звідки не повертаються" трактувався як "вхід у загробний мир, місце перебування "чорного лицаря", під яким нерідко розумівся Плутон або Гадес, бог царства мертвих". Таким чином, "образ "чорного замка" середньовічних легенд, у якому діються всілякі злочини й святотатства йде коріннями в символіку Пана Пеклу" (42, , 181-182]. Такого ж мненияпридерживался й В. Э. Вацуро, що визначив зміст готичної метафори замка як "осередок посмертного життя" [7, 127]. Найбільше докладно на характеристиці символіки образа замка цей учений зупинився у своєму дослідженні "Острова Борнгольм" Н. М. Карамзина. "Замок, - писав В. Э. Вацуро, - гранично звузив сценічну площадку, де відбувається дія, і офарбив його колоритом "готичних марновірств" і вдач, сприйманих як "середньовічні". Тим самим він як би сконцентрував у собі сюжетно-тематичне й ідейне завдання "готичного" роману. Замок - матеріалізований символ злочинів і гріхів власника. Він збирає в єдиний фокус кілька асоціативних рядів; деякі з них починають розгортатися відразу ж, як тільки опис будівлі з'являється на сторінках повести". Тому, робить висновок дослідник, опис замка в "готичному" добутку "ніколи не буває нейтральним" і містить у собі "деяка кількість моментів, що вказують, що замок як би акумулює марновірства, злочини й трагедії; воно передбачає певною мірою й подальший перебіг подій". Не випадково, відзначив В. Э. Вацуро, "в епігонів "готичного" роману поява замка - сюжетний штамп [8, 198-199]. Саме із замком уводиться обов'язковий для цього жанру мотив передчуттів, страху. Саме за ним криються віроломство, насильство, смерть. "У замку, - писав В. Э. Вацуро, - втілена стихія середньовіччя, з її марновірствами, неосвіченістю, варварством і насильством" [8, 201]. Тому опис замка або ж іншого спорудження, у якому укладені герої "готичного" роману, підготовляє або ж підсилює емоційний стан жаху як персонажів, які виявляються в його межах, так і читачів, які поринають у мир, створений уявою творця добутку.
У найпершому "готичному" романі докладний опис замка відсутній. Але можна припустити, що собою представляв замок Отранто. Його нижня частина нагадувала лабіринт, оскільки складалася "з безлічі низьких склепінних коридорів, настільки заплутаних", що Изабелле, що тікає від Манфреда, довелося довго шукати "двері в той