У повній відповідності з поданням про зв'язок художнього простору в "готичному" жанрі з інфернальним представляє житло старого дона Пьетро й А. К. Толстой у повісті "Упир". Виявляється, що прозваний "чортовим" будинок д'урджина був "побудований на тім самому місці, де ніколи перебував язичеський храм, присвячений Гекате й ламиям. Багато печер і підземні ходи цього храму, як говорить поголоска, і понині збереглися. Вони ведуть глибоко в надра землі, і древні думали, що вони мають повідомлення з тартаром. У народі ходить слух, що ламии, або эмпузы (...) і понині ще бродять біля присвяченого їм місця, приймаючи всілякі види, щоб заманювати до себе недосвідчених людей і висмоктувати з них кров" [38, 195]. Тут, як бачимо, лабіринти під язичеським храмом безпосередньо співвіднесені із простором смерті.
Традиційний для "готичного" жанру образ простору створюється й у добутках Э. Бронте й Н. Готорна. Не випадково в назвах обох романів утримується вказівка на місце дії: саме Будинок про сім фронтонів і житлі містера Хитклифа, іменоване Грозовим перевалом, визначають долю героїв, як і замок Отранто в Горация Уолпола, Удольфский замок у Ганни Рэдк-лиф, замок Эйзен в А. А. Бестужева-Марлинского. Обидва романи відкриваються описом жител, у межах яких укладені персонажі. І, незважаючи на те, що будинок про сім фронтонів перебував усередині міста, він являв собою абсолютно ізольований від іншого простору центр миру для Пинченов. Показово, що другою визначною пам'яткою Пинченовой вулиці є ільм, свого роду світове древо цієї родини. Все їхнє життя, як правило, проходила в межах будинку, границі якого їм не вдавалося перебороти. Один раз в один недільний ранок у Клиффорде взяло гору "бажання відновити втрачений братній зв'язок з людством" [12, 175]. А слідом за ним і Гефсиба випробувала бажання "упасти на коліна разом з усіма що моляться й разом примиритися з богом і людьми" [12, 176]. Однак порив брата й сестри завершився поразкою в той самий
момент, коли вони переступили поріг будинку, оскільки їм здалося, що мир спрямував на них "нещадні жорстокі очі", а бог залишив їх без підтримки. З гіркотою Клиффорд викликує, звертаючись до сестри: "Ми примари, і нам не місце серед живих. Ми приречені жити в цьому старому, проклятому будинку й скитаться примарами по його кімнатах" [12, 177]. "Вони, - продовжує оповідач, - відвертали в темний коридор ...раптом побачили, що будинок їх у багато разів угрюмее, чим здавався колись, і що в його важкій, спертій атмосфері нема чим дихати, тому що вони ковтнули повітря волі, що царили на вулиці. Бігти із цієї темниці їм було нікуди..."
Бранцями Грозового перевалу виявляються як жертви Хитклифа, що посвятили життя помсти, так і сам месник. Місце їхнього перебування робить гнітюче враження. Уже в самій його назві - \Уи1пеппе - відбивається незахищеність від атмосферних шумів, яким будинок був наданий під час грози. Гнітюче враження підсилюється при згадуванні колючок, що поруч виростають, які, здавалося, просили милостиню в сонця, простягаючи до нього свої худі гілки. Дивлячись на них, а також на трохи затрималися у своєму росту ялин, кожний міг догадатися, якої сили північний вітер дул тут. Навіть архітектурні хитрування, початі для зміцнення спорудження, підкреслювали пригніченість у ньому життя. Мова йде про вузькі вікна, поглиблених у стінах, а також важких каменях, що виступали з кутових частин будинку. Одним з відмітних ознак "готичного" роману, як відомо, є поетизація таємниць, жахів, використання фантастики. Саме тому найчастіше й змішуються поняття "готичний" й "фантастичний". "У середньовічному романі все було фантастичн і неправдоподібним", - писав у передмові до другого видання свого роману Гораций Уолпол [40, 11]. У цьому письменник бачив відмінність середньовічного роману від сучасної літератури. "Чудеса, примари, колдовские чари, віщі сни та інші
