РЕФЕРАТ
на тему:
Михайло Лермонтов, життя і творчий шлях (1814-1841)
Підготувава: Гуменюк І.
ЛЕРМОНТОВ Михайло Юрійович (1814-1841)
Михайло Юрійович Лермонтов народився 15 жовтня 1814 р. у Москві в родині капітана у відставці. Рано залишився без батьків. .Виховувався бабусею Є. О. Арсеньєвою, яка дала йому різнобічну освіту. Дитинство Лермонтова прой-шло у її маєтку — с. Тархани (Пензенська обл.), де майбутній поет спостерігав картини селянського побуту, й сільської природи, прислуховувався до народної пісні, переказів про Степана Разіна, Ємельяна Пугачова. Глибокий слід у пам'яті Лермонтова залишили поїздки з рідними на Кавказ (1818, 1820, 1825). У 1828-1830 pp. навчався в Московському університетському благородному пансіоні; по-чав писати вірші, створив перші поеми («Черкеси», «Кавказький бранець»). Ве-лике значення для формування світогляду Лермонтова мали роки перебування в Московському університеті (1830-1832) одночасно з Бєлінським, Герценом, Огарьовим, які вже тоді мали вплив на загальний ідейний рівень студентства. У цей час поет написав ліричні вірші, поеми, драми, що виразили ненависть до деспо-тичної влади і кріпосницького права. Після зіткнення з реакційною професурою Лермонтов покинув університет, переїхав до Петербурга і вступив до школи гвар-дійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів, у якій провів «два страш-них роки», заповнені військовою муштрою. Уривками, потайки Лермонтов пра-цював туї над романом «Вадимо 1834 р. він закінчив школу і став офіцером лейб-гвардії Гусарського полку, що стояв у Царському Селі, але багато! часу про-водив у Петербурзі. У цей час він пише драму «Маскарад» (1835). Крутий пере-лом у творчості й долі поета стався. 1837 р. Вірш «Смерть поета» — гнівний від-гук на загибель Пушкіна — засуджував не .тільки вбивцю, ай двірцеву знать — винуватицю трагедії, що сталася. Цей твір у списках розійшовся по всій Росії. Лермонтов був заарештований, а згодом переведений до Нижньогородського драгун-ського полку, що знаходився у Грузії. Під час заслання він зустрічався з опаль-ними декабристами; познайомився з грузинською інтелігенцією, цікавився фоль-клором гірських народів, їх побутом і мовою. Кавказькі теми посіли чільне міцне місце у творчості Лермонтова — письменника і художника. 1838 р. після клопо-тань Арсеньєвої й Жуковського Лермонтова було переведено до Гродненського гусарського полку, що стояв під Новгородом. Через півроку йому дозволили повернутися у лейб-гвардії Гусарський полк. Вірші Лермонтова стали регулярно з'яв-лятися у пресі. Великий успіх мала історична поема «Пісня про царя Івана Васи-льовича...». Лермонтов зблизився з редакцією часопису «Отечественные записки», познайомився з Бєлінським. У лютому 1840 р. за дуель з Ернестом де Варантом, сином французького посла, Лермонтова було віддано до військового суду й зго-дом вислано на Кавказ до діючої армії. Як учасника тяжкого бою при р. Валерік у Чечні, його двічі представляли до нагород, але цар, не бажаючи полегшити участь поета, відхилив ці подання. У лютому 1841 р. Лермонтову дозволили коротку відпустку у столицю для побачення з Арсеньєвою, але невдовзі, сповнений похмурих перед-чуттів, він мусив знову вирушити до полку. В останні місяці життя поет створив свої найкращі вірші — «Батьківщина», «Бескид», «Суперечка», «Листок», «Ні, не тебе так палко я люблю...». Останній твір Лермонтова — «Пророк».
Повертаючись до полку, він затримався для лікування в П'ятигорську. Таємні, недоброзичливці, що добре знали про ставлення до Лермонтова у двірських ко-лах, сприяли виникненню сварки між ним та офіцером Мартиновим і не запобіг-ли дуелі, яка закінчилася вбивством поета. Сталося це 15 липня 1841 р.
Лермонтов був похований на міському кладовищі у П'ятигорську. Згодом труну з його тілом перевезли в с. Тархани й поховали в сімейному склепі Арсеньєвих.
Лермонтов виступив у російській літературі як спадкоємець і продовжувач Пушкіна в епоху, коли дворянська революційність (після розгрому декабристського руху в 1825 р.) шукала нових шляхів розвитку. Уже юнацька поезія Лермонтова була перейнята пристрасною мрією про свободу, містила заклик до дії. Послаблення суспільного руху забарвило його творчість у песимістичні тони, але тоді ж почав складатися і гострокритичний погляд поета на сучасність; уже в ранніх віршах помітна туга за ідеалом. Розвиваючи деякі художні принципи Пушкіна, Лермонтов виразив новий етап у розвиткові російської суспільної свідомості, і це ви-значило глибоку своєрідність його поезії, про яку Бєлінський писав: «Нигде нет пушкинского разгула на пиру жизни; но везде вопросьі, которьіе мрачат душу, леденят сердце... Да, очевидно, что Лєрмонтов позт совсем другой зпохи й что его поззия — совсем новое звено в цепи исторического развития нашего общества». Творчість Лермонтова надихали традиції романтичної лірики декабристів, йому була близька бунтівлива поезія Дж. Байрона. Особливості романтичного мистец-тва відповідали індивідуальному складу Лермонтова - поета, допомогли йому вира-зити волелюбні й бунтівливі ідеали, утвердити ідею свободи особистості. Лермонтовський романтизм далекий від усякої споглядальності, сповнений трагічно загостреного почуття, напруженої думки; при цьому він включає елементи реалістичного бачення світу, які поступово ставали домінуючими. Із II половини 30-х років творчість поета стає різноманітнішою за змістом, багатшою жанрово та стилістично.
У творчості Лермонтова тісно переплелися громадянські, філософські й суб'єктивні, глибоко особисті мотиви. Він уніс у російську поезію «залізний вірш», відзначе-ний нечуваною досі енергією вираження думок.
Творчість поета поділяють на три періоди: ранній (1828-1832), перехідний (1833-1836) і зрілий (1837-1841).
Наприкінці першого періоду М. Лермонтов переоцінює багато цінностей, у тому числі й щастя, яке стає для нього майже синонімом заспокоєності, відмежовано-сті від нещасть і страждань, що переповнюють життя. Тож не випадково 1832 р. стає роком написання вірша