Якщо казати про драматургію, то в історії українського театру 20-30-х років помітний слід залишив Іван Кіндратович Микитенко. Він писав під псевдонімами Петро Бунь, Незаможник, Андрій Похмурий. Закінчив Херсонське воєнно-фельшерське училище, після революції та громадянської війни – медичний інститут (учився спочатку в Одесі, потів – у Харкові). Зі своїм непростим часом пов’язані всі його п’єси, у тому числі остання, написана в 1937 р. – «Як сходило сонце».

Часто успіх того чи іншого друкованого твору приводив до думки про його інсценування, а з розвитком кінематографії – екранізацію. Власний досвід праці лікарем-епідеміологом був покладений Ю.Щербаком в основу книги «Як на війні», за якою був поставлений фільм «Карантин». З професійною тематикою пов’язані й наступні твори «Бар’єр несумісності», «Лікарі». За сценарієм Щербака була знята стрічка «Шлях до серця», яка у 1971 р. отримав срібну медаль на конкурсі фільмів на медичну тематику у Варні. Після літературного успіху Юрій Миколайович не залишив науково-дослідну роботу, став доктором медичних наук.

ХХ століття – століття бурхливих політичних подій, які пройшли через життя держав, народів, окремі долі: Українська революція, світові війни, здобуття Україною незалежності, зміна будови світу. Це пояснює активний розвиток мемуаристики. Численні й цінні, як у художньому, так і в історико-джерельному плані, мемуарні твори написані лікарями – учасниками другої світової війни. Ольга Петрівна Джигурда у 1925 р. закінчила Харківський медичний інститут. У 1941–1949 рр. вона служила лікарем на Чорноморському флоті, нагороджена бойовими орденами й медалями. У мемуарних записках воєнно-морського лікаря «Теплоход «Кахетия» і «Подземный госпиталь» вона описала воєнний транспортний корабель, на якому перевозили поранених з оточеного Севастополя, а також госпіталь у самому Севастополі, який був розташований під землею. Коли читаєш ці спогади виникає асоціація з таким відомим художнім твором про військових медиків, як повість В.Панової «Супутники». Окремих людей об’єднує велика спільна справа, і їх протиріччя, свари, особистісні вади відходять на другий план перед спільною великою справою. Альберт Веніаминович Цессарський був хірургом і начальником медичної служби партизанського загону Д.Медведєва. У 1944 р. його було важко поранено і він був вивезений на Велику землю. Події часів Великої Вітчизняної війни описані ним у документальній повісті «Записки партизанского врача».

Історично виникнення української літературної мови пов’язано перш за все з гумористикою. Гідним продовжувачем традицій І.Котляревського в українській прозі став Остап Вишня. Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 11 листопада 1899 р. в с.Грунь Охтирського району Сумської області в бідній селянській сім’ї. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907), десять років працював по спеціальності. 1 вересня 1917 р. поступив до Київського університету, але політичні події перервали навчання. Популярність гуморесок, фельєтонів Вишні, які увійшли до збірок «Діла небесні», «Репяшки», «Лицем до села», у 20-і роки, за спогадами сучасників, нема з чим порівняти. Через важкі випробування пройшов письменник. У 1933 р. він був заарештований та перебував у тюрмах та таборах до 1944 р. Звільнившись, у першій же гуморесці «Зенітка» Вишня всім своїм талантом приєднався до боротьби проти фашизму. Особливе місце в творчості Остапа Вишні посідає створений ним самим жанр – усмішка. У «Вишневих усмішках», «Мисливських усмішках» втілилось тонке відчуття письменником природи комічного в його глибинних, народних витоках. Окремими виданнями вийшло понад 150 його книжок.

Визначний учений, паразитолог Є.Н.Павловській у своєму широко відомому дослідженні «Поэзия, наука и ученые» простежив процес, який відбувався в літературі із затвердженням культури Нового часу. Він констатує, що тоді пішов у минуле звичай оформлювати наукові, зокрема медичні, твори в поетичній формі, але збереглося надзвичайне поширення поетичної творчості лікарів, яка не була пов’язана із спеціальністю, а давала вихід внутрішнім творчім потребам. Провідним жанром у літературній творчості українських медиків також була лірична поезія.

У 1966–1969 роках секретарем Правління Спілки письменників України був Віталій Олексійович Коротич. Він закінчив Київський медичний інститут. ще студентом почав друкуватися. Почав працював лікарем, але невдовзі зайнявся виключно літературною, редакторською діяльністю. Поезія Коротича публіцистична, інтелектуальна. Автором популярних пісень «Марічка», «Ой висока та гора» та інших є Михайло Михайлович Ткач, який закінчив Черновицьку фельдшерську школу, потім Чернівецький медичний інститут. Ткачу також належить кіносценарій фільма-опери «Наймичка».

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Спілку письменників України поповнили поети, які уособлюють майже всю географію України й різні медичні спеціальності: В.Кравчук (помічник санітарного лікаря Збаразької санепідстанції), В.Бурхан (головний лікар стоматологічної поліклініки у Дніпропетровську), О.Грек (Гладкий) (кандидат медичних наук, старший науковий співробітник НДІ онкології та радіології в Києві), Л.Олексійчук (головний лікар санаторію у Ворзелі, В.Климентовська (лікар-педіатр в Ясенецькому дитячому будинку) та інші.

Великою популярністю у 80-і – 90-і роки у Донецькому медичному інституті (зараз – університеті) користувалась Літературна гостинна, до якої вітали викладачі вузу виступити зі своїми творами або з художнім читанням. Авторами поетичних збірок є професор університету, хірург В.В.Хацко, проректор з міжнародних зв’язків В.В.Томаш. Пише вірші, музику, сам виконує свої пісні професор, травматолог В.П.Танцюра. Імена Г.І.Донського, А.М.Антонова залишаться у пам’яті колег та учнів зв’язаними не лише з науковими досягненнями, викладацькою діяльністю, але й з поетичною творчістю.

Літературним жанром, який виник у ХІХ столітті, але став одним із найпопулярніших саме у ХХ є наукова фантастика. При чому однією з провідних тем у світовій фантастичній літературі, починаючи