Активна життєва позиція лікарів-письменників України у різних історичних обставинах знаходила прояв у їх організаторській діяльності, редакторській роботі, участі в суспільно-політичному житті, особливо на переломних етапах української історії. Так, Віктор Піснячевський у 1906 р., тоді студент Петербурзької військово-медичної академії, брав участь в організації української фракції першої Державної Думи, став ініціатором та співредактор періодичного видання «Рідна Справа – Думські Вісти» у 1907 р. У 1908 р. був делегатом другого конгресу слов’янської молоді в Празі. Протягом 1917–1919 рр. видавав власний часопис «Одеський листок», а в 1918 р. редагував газету «Молодая Украина». В еміграції у Відні у 1918 р. заснував тижневик «Воля», видавав і редагував його до 1922 р.

Помітною була організаційна роль медиків-письменників у Спілці письменників України. Одним із її організаторів був І.К.Микитенко. Як уже зазначалось, певний час її секретарем був В.Коротич.

У другій половині 80-х років, під час суспільно-політичного піднесення в Радянському Союзі, викликаного реформами М.Горбачова та демократизацією політичної системи, був головним редактором журналу «Огонек». Під його керівництвом цей журнал став одним із найбільш популярних, навіть можна сказати легендарним. У 1989 р. Коротича було визнано кращим редактором світу. Зараз він живе в Москві, виступає із статтями та коментарями в газеті «Бульвар».

Юрій Щербак був одним із засновників екологічного руху в Україні, організації «Зелений світ» та партії зелених. Він, медик-професіонал, відразу зрозумів масштаб Чорнобильської трагедії і, як талановитий письменник, доніс її до читачів. З отриманням Україною незалежності Щербак взяв участь у розбудові Української держави, його досвід був використаний на дипломатичній роботі. Йому були довірені відповідальні посади посла України в Ізраїлі, США, Канаді.

Цілком особливе місце зайняв у житті сучасної України Микола Михайлович Амосов, ставши одним із справжніх духовних лідерів суспільства на вкрай складному етапі історії. У 1992 р. з’явилась його стаття «Мое мировоззрение», в який Амосов підсумував свої філософські ідеї. Останнє десятиліття життя видатний лікар, кібернетик, письменник, мислитель невтомно будував усеохоплюючу філософську систему оптимальної будови суспільства. Амосовський «імператив життєдіяльності на рубежі тисячоліть» полягав у переконанні, що людяність, духовність, моральність повинні складати основу суспільства, незалежно від того, які технологічні досягнення ще будуть винайдені. Непересічний моральний авторитет «особистості вільного мислення» М.Амосова є одним з джерел, із якими пов’язане формування української національної самосвідомості.

Проведений загальний огляд доводить, що медики України були залучені до всіх складових літературного процесу ХХ століття: прозаїчна та поетична творчість, просвітницька діяльність, громадська, організаційна, редакторська робота, літературознавчі дослідження, міжнародні зв'язки. По-різному складалося співвідношення лікарської і літературної праці: одни уходили з медицини у професійну літературну діяльність, інші поєднували обидва покликання, залишались лікарями, аматорські, звертаючись до художньої творчості. Творчій доробок письменників-медиків України включає і соціально-психологічні повісті й романи, і поезію, і мемуаристику, драматургію, гумористику, науково-популярну літературу, художнє краєзнавство, літературний переклад, публіцистику, філософську прозу. Завдяки письменникам-лікарям відбувалось збагачення тематики художніх творів, до яких широко вводилась медична проблематика. Охарактеризовані процеси тривають й зараз. Наприклад, у Спілці письменників України у 1995 р. було більше тридцяти письменників з лікарською, фельдшерською, сестринською освітою, у 1996–2000 їх кількість зросла більш ніж на десять осіб. Наведений матеріал дозволяє заперечити твердженню Л.Пирога про те, «що попередні десятиріччя вбили в колишньому радянському лікареві професійну, громадянську гідність, звівши його діяльність через злиденність матеріально-побутового та й професійного забезпечення до рівня сфери послуг». Навпаки, попри вкрай несприятливі соціально-політичні умови традиція звернення медиків до художньої творчості, їх активної ролі в духовному житті України зберігається, що, поряд із деякими іншими сучасними культурними явищами, живить надію на духовне відродження нашої країни.

Висновок

Отже, мета реферату – з’ясувати масштаби і показати різномаїття внеску медиків України в художню літературу ХХ ст. Обсяг статті не дозволяє згадати всіх медиків, які присвятили свій талант, найкращі поруки свого благородного лікарського серця літературі. Але навіть приклади, які будуть наведені, дозволять зрозуміти, наскільки широкою була палітра літературної творчості медиків України в ХХ столітті. В якості джерел використані твори, автобіографії письменників-лікарів, життя яких пов’язане з Україною (місце народження, навчання, роботи, національність, родинні зв’язки, мова творчості тощо), а також різноманітні біографічні й бібліографічні довідники, періодика.

ЛІТЕРАТУРА

1. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество. – М.: ООО «Издательство АСТ»; Донецк: Сталкер, 2002. – 464 с.

2. Антонов А.А. Запах лета: Стихи. – Донецк: РИП Лебедь, 1995. – 90с.

3. Антонов А.А. Музыка души: Стихи // Донецк: Донбасс, 1991. – 111 с.

4. Аронов Г.Ю. Лікарі-письменники // Визначні імена в історії медицини / Аронов Г.Ю., Грандо О.А., Мирський М.Б. та ін. – К.: РВА «Тріумф», 2001. – С.258–266.

5. Бейлин П. Поговори со мною, доктор. – К.: Вища школа, 1980. – 162 с.

6. Виленский Ю. Волнующий портрет эпохи // Амосов Н. Голоса времен. – К.: Оранта-пресс, 1998. – С.5–12.

7. Виленский Ю.Г. Доктор Булгаков. – К.: Здоров’я, 1991. – 258 с.

8. Віленський Ю. Українські лікарі: вінок гідності, таланту, обов’язку // Агапіт. – 1996. – №3. – С.89–94.

9. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К.: Либідь, 1991. – 398 с.

10. Іван Сергійович Костиря / Укладач Дрьомова Т.Н.; авт. вступ. ст. Романько В.І. – Донецьк, Універсальна бібліотека ім.Н.К.Крупської, 2002. – 40 с.

11. Костыря И.С. Думы о Донбассе . – Донецк: изд-во «УкрНТЭК», 2002. – 488с.

12. Костыря И.С. Слово о Донецком крае. Историко-краеведческий поиск. – Донецк: изд-во «УкрНТЭК», 2002. –