Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Іван Антонович Цюпа - невтомний трудівник пера

Любов до рідного народу і свого краю — споконвічна тема нашої літератури. І це закономірно, бо ж синівська відданість рідній землі, що тебе породила, рідному народу, який тебе виростив, притаманна кожній людині, яка мав в грудях гаряче серце. Важко назвати письменника, який би протягом свого творчого шляху в тому чи іншому жанрі не писав би схвильовано про ці благородні почуття.

«Полтавщино, мій рідний краю, моя вишнева сторона! Ти моя пшенично-житня купіль, колиска мого дитинства. Під твоїм блакитним небом я народився і зростав серед зелених та жовтогарячих піль, серед жайворонних пісень і медового запаху гречок.

Багато у нас родючої землі і шовкового неба. Та кожному найкраща та земля, на якій ти народився, найпрекрасніше в світі те небо, під яким виростав, зацілований сонцем, вмитий теплими дощами, зачарований вечірніми зорями.

Я люблю тебе, мій краю, за твою старовину і новітність, за твою дивну красу, якою ти збагатився нині, не втративши старої краси і привабливості.

Уклін тобі, Полтаво-пісне! Уклін твоїм степам і долам, садам і людям — щедрим та працьовитим, багатим на любов, на ніжність і пісню».

Так щиро, пристрасно-поетично звертається до рідної Полтавщини відомий український письменник Іван Антонович Цюпа, на розкішних просторах якої у мальовничому селі Бірки, що розкинулося на берегах тихої Грунь-Ташані, притоки Псла, він народився 29 жовтня 1911 року, де зробив свої перші кроки по землі, Де зростав і мужнів.

Батько майбутнього письменника працював у волревкомі й комітеті незаможних селян продкомісаром. Уважно прислухався малий хлопець до розмов дорослих, які точилися в них у хаті, про бої з білогвардійцями та петлюрівцями, а потім з куркульськими бандами, про заготівлю хліба для голодуючого Поволжя, і все це западало глибоко в пам'ять, а потім, вже значно пізніше, викарбовувалося на сторінках романів, повістей та оповідань.

У грізні роки Великої Вітчизняної війни Іван Цюпа працював Українському радіокомітеті, на радіостанції імені Тараса Шевченка що вела свої передачі для населення України на тимчасово окупованій території та для партизан; активно співробітничав у пресі.

На пленумі Спілки радянських письменників України влітку 1944 року тодішній голова правління СПУ Максим Тадейович Рильський у доповіді серед інших імен молодих письменників, творча біографія яких мужніла й гартувалася в грізну пору боротьби з німецько-фашистськими загарбниками, назвав й ім'я Івана Антоновича Цюпи, за рік до цього прийнятого в члени письменницької організації. На той час він уже був відомий як автор ряду оповідань, що потім увійшли до його книжки «Чотири вітри» (1946).

Герої новел і оповідань, включених письменником до збірки,— прості радянські люди, воїни і партизани, які, захищаючи здобутки Жовтня, свою рідну Вітчизну, виявили в боях небачений в історії героїзм і мужність. Серед них ми зустрічаємо і Нескорену Полтавчанку Лялю Убийвовк, і безсмертного танкіста Никифора Шолуденка, і медсестру Марійку (новела «Марійка»), і молодого хлопчину підпільника Сергія (новела «Юний Буревісник») та інших героїв — до кінця свого життя вірних і відданих синів і дочок нашої Батьківщини.

Після Великої Вітчизняної війни Іван Цюпа продовжує працювати в пресі — заступником відповідального редактора газет «Колгоспник України» та «Радянський селянин», заступником головного редактора журналу «Вітчизна», а потім — головним редактором журналу «Україна». Робота в пресі давала письменникові можливість тримати руку на пульсі життя, постійно спілкуватися з героями майбутніх творів і читачами, глибоко проникати в суспільно-політичні проблеми тих років.

Згодом виходять з друку нові збірки оповідань «Оновлена земля» (1952), «Дорогами юності» (1957) та «Три явори» (1958).

Серед молоді особливий інтерес викликала книжка «Дорогами юності», адже в ній розповідалося про історію нашої комсомолі. Оповідання збірки >-** це своєрідний художній літопис життя радянської молоді. Критика оцінила книжку як своєрідну художню біографію комсомолу України, написану пристрасним, схвильованим серцем одного з його вірних синів.

Серед кращих новел збірки — «Акації», «Коні воронії» та «Це було на світанку». їх герої — юна дівчина Леся, сільський наймит, потім боєць армії Будьонного Прокіп Подорожник і Делегат.

Після переможного закінчення громадянської війни недавній волосний продкомісар разом з такими ж бідняками, як і він, стає одним з організаторів першої в Зіньківському повіті Полтавщини комуни «Перемога», і вся родина переселяється на комунівський хутір, землі якого до революції належали одному з тамтешніх багатіїв. У ті ш роки комунарівський пастух Іванко вступає до лав юних піонерів.

Світлі життєві дороги стеляться перед хлопцем. 15-річним юна ком за комнезамівською путівкою він вирушає до повітового міста Зінькова, вчиться в сільськогосподарській профтехшколі. Тут він багато читає, пише вірші, оповідання та нариси, підтримує зв'язки з газетами «На зміну», «Радянське село», «Більшовик Полтавщини». На сторінках останньої у 1927 році публікується перший нарис Івана Цюпи «Бірківський бій». В його основі — достовірні події часів громадянської війни про перемогу червоного загону над мах­новськими бандитами. Творчу допомогу подав йому тоді письменник Пилип Капельгородський, який чуйно й уважно поставився до юнака.

Набувши у сільськогосподарській профтехшколі фахових знань і досвіду комсомольської роботи, Іван Цюпа деякий час працює секретарем комсомольського осередку в селах району. Про ці часи, про героїку комсомольських буднів пізніше письменник розповість у книзі «Дорогами юності» (1957).

Участь у колективізації, бурхлива комсомольська робота полонили юнака, але все ж його не полишає прагнення вчитися далі. І він поєднує напружену громадську роботу з навчанням, закінчує курси при ЦК ЛКСМУ, потім


Сторінки: 1 2 3 4