«Роман «Грози і райдуги»,— писав у листі до автора Олександр Корнійчук,— справив на мене прекрасне враження. Книга схвилювала мене перш за все великою правдою, глибоким знанням матеріалу, чудесними, живими образами безсмертних борців за Радянську владу».

Роман «Грози і райдуги» — героїчна епопея про життя українського села початку 20-х років. Це розповідь про боротьбу за зміцнення Радянської влади на селі, про боротьбу за хліб, проти голоду й тифу, про героїчні бойові і трудові будні комуністів.

Матеріалом для твору послужило саме життя. Письменник відтворив історичні події тих років — роботу X з'їзду партії, розгром кронштадтських заколотників, засідання V Всеукраїнського з'їзду Рад, зустріч селян з Г. І. Петровським та ряд інших.

Велику увагу приділив автор змалюванню образу представника українського пролетаріату, комуніста Романа Гайдима — голови ревному в Осокорах.

Романа Гайдима ми бачимо в найрізноманітніших життєвих обставинах. Складне його особисте життя. Щиро покохав він Наталку, яку мати силоміць видала заміж за куркульського синка, і змушений терпіти не лише люту ненависть своїх класових ворогів, а й відчувати недовіру та підозріливість надто «пильних» окремих своїх товаришів. Та Гайдима залишається чесним і принциповим комуністом в усіх своїх помислах і ділах, вірним і відданим у коханні.

Повнокровними художніми образами постають перед нами й усі члени родини незаможника Артема Царенка — сам Артем, голова комнезаму, найменший його син Василько, старший син Платон, хоробро б'ється з махновцями, і Юхим, вартовий біля гамазею з хлібом для голодуючих.

На важких життєвих перехрестях зустрічаються герої роману, але мужньо долають усі перешкоди. Сини й дочки допомагають своїм батькам. У селі Осокорах створюється комсомольський осередок, секретарем якого обирають молодого робітника цукроварні Василя Лимаря. Сільським комуністам допомагає секретар повіткому партії Павло Порайко. Активну участь у боротьбі з куркульством та бандами беруть незаможники Матвій Прибиймуха, Григорій Скирда, Харитина Чабан та інші, з якими ми зустрічаємось на сторінках роману. Одні з героїв гинуть у кривавій боротьбі, інші відважно продовжують їхню справу, треті знаходять у собі мужність порвати зі своїм колишнім середовищем і пов'язують своє життя з революцією, починають боротися за утвердження її ідеалів. Письменник переконливо показав, як під могутніми і всеперемагаючими ударами великої соціальної грози впав прогнилий суспільний лад.

Тема Жовтня та громадянської війни — одна з провідних в українській радянській прозі. Досить згадати такі твори, як «Артем Гармаш» Андрія Головка, «Кров людська — не водиця» Михайла Стельмаха, «Перекоп» Олеся Гончара, «Світанок над морем», «Рік народження 1917» Юрія Смолича та ряд інших. Належне місце серед них займають і твори Івана Цюпи — героїчна повість «Через терни до зірок» (1966), документальна повість-балада «Грона червоного глоду» (1967) та роман «Мужній вершник» (1973).

Головний герой повісті «Через терни до зірок»— син великого українського письменника Михайла Коцюбинського Юрій. В цій книжці органічно сплавилися історична достовірність фактів і творчий політ думки автора.

«Через терни до зірок» читається з інтересом, бо письменник веде розповідь динамічно й пристрасно, з любов'ю до своїх героїв, завжди лишається вірним життєвій та історичній правді.

Хвилюють сторінки, на яких читач зустрічається з В. І. Леніним, що особисто знав Юрія Коцюбинського, з визначними діячами Комуністичної партії — Миколою Скрипником, Володимиром Затонським, Дмитром Мануїльським, Євгенією Бош, Миколою Подвойським та вірними друзями героя повісті — Віталієм Примаковим, Григорієм Кропив'янським. Не полишає байдужим читача і особисте життя героїв, вірне кохання Віталія Примакова І Оксани Коцюбинської, мальовничі описи природи, вдало вкраплені в розповідь сторінки спогадів.

Розробляючи тему громадянської війни, письменник зацікавився ще одною героїчною постаттю того часу — Данилом Саму-сем, колишнім секретарем Чернігівського губкому комсомолу, потім командиром Червоного козацтва. Коротке, як спалах, життя Данила Самуся — молодшого друга і побратима Юрія Коцюбинського і Віталія Примакова — визначило й жанр твору «Грона червоного глоду» — повість-балада.

Емоційно, художньо-поетично розповів Іван Цюпа про «червоного козака Данила», який прожив винятково героїчне, надто коротке життя. З юнацьких днів і до останнього подиху він був зв'язаний з революційною боротьбою, брав активну участь у боях з гетьманцями та кайзерівськими окупантами, а потім — битви на різних фронтах за Радянську владу на Україні. Кількома смертями умирав герой. І лише на Збручі впав із вірного бойового коня, щоб назавжди лишитися в пам'яті співвітчизників.

Письменник продовжує і далі плідно працювати в художньо-документальному жанрі. Дарує читачам спочатку повість «Добро-творець» (1971), а потім роман «Мужній вершник» (1973).

У повісті «Добротворець» художньо-достовірно змальовано образ відомого вчителя-новатора, члена-кореспондента Академії педагогічних наук, Героя Соціалістичної Праці Василя Олександровича Сухомлинського.

Значного творчого успіху досяг письменник у романі «Мужній вершник», відзначеному 1974 року республіканською комсомольською премією імені М. Островського. Цей твір —про мужнього вершника революції Миколу Островського — відразу став популярним серед читачів як старшого покоління, так і молодого комсомольського племені.

«...Роман Івана Цюпи «Мужній вершник» з великою художньою силою відтворює героїчне життя М. Островського. Цінність нового твору І. Цюпи полягає в тому, що він глибоко біографічний, в ньому немає вигаданих подій, осіб. У той же час він написаний барвистою, художньою мовою, а тому легко читається. Роман «Мужній вершник» учить сучасну молодь любити своїх героїв, любити свою Батьківщину і не забувати про славне бойове минуле нашого народу»,— писали про роман члени Ради ветеранів комсомолу з Горлівки.

Хвилюють сторінки