Істрія написання твору Богакова “Майстер і Маргарита”

Видатний російський прозаїк і драматург, який називав себе “містичним письменником” У його самобутній творчості, поряд із “магічним реалізмом”, надзвичайно важливу роль відіграє потужний сатиричний струмінь. Герої Булгакова завжди переймаються глобальними проблемами, що мають загально людський характер. Як письменник – сатирик, Булгаков був одним із перших, хто мав мужність показати деградацію тоталітарного суспільства і трагедію мислячої людини у ньому.

Роман Михайла Афанасовича Булгакова (1891-1940) “Майстер і Маргарита”, прийшовши до читача через чверть століття після смерті автора, зразу після опублікування став знаменитим не тільки в російській літературі і в світовій також. В цьому ми знаходимо і нову художню версію євангельсокї легенди, і сатиричні замальовки московського життя кінця 20-х років, але насамперед про добро і зло, про зраду, подвиг, природне мистецтво і сила кохання...

“Майстер і Маргарита”, вперше був опублікований в журналі “Москва” /1966 р. в № 11) 1967 . № 1) з передмовою К. Симонова і після слова зразу був зауважений критикою.

Деякі автори статей не удобрили роман, вони зневажали письменника про відсутність класового підходу.

Ця точка зору не знайшла підтримки в наступних літературних творах.

В наступних статтях роман був досліджений насамперед як витвір, посвячений “вічним” питанням добра і зла, взятому в самому широкому культурно філософському контексті, як своєрідний “міський” роман. Літератори і критики відзначили головні проблеми, представлені в романі: свободу творчості, моральну відповідальність людини за свої вчинки, - уділено важливе увагу при аналізі тексту головних героїв – Ієні за, Палату, майстру, Маргариті. В цьому рядку виділяється стаття В.Лакшина, яка не тільки була актуальним критичним відгуком на публікацію, але і представляє собою першу серйозне літературне дослідження про твір. В цьому напрямі є багато досліджені роботи, появившись в 70-ті і 80-ті роки. Серед перших відгуків на опублікування роману наслідує виділити статтю, в яких “Майстер і Маргарита” розглянені як “роман виховання” всі події які розгортаються для сцілення відірвавшого від рідного серця.

4 жовтня 1939 року упевнившись у смертельній хворобі, Булгаков почав диктувати своїй дружині виправки до роману і продовжив цю роботу до останнього дня свого життя.

Ще у 1928 році письменник розпочав роботу над своїм найзнаменитішим твором-романом “Майстер і Маргарита”. Перший повний варіант “Майстра і Маргарити” було завершено у 1934 році, а останній – у 1938-му. Вже на смертному одрі осліплений Булгаков диктував коректуру свого основного творення, проте завершити працю не встиг. Письменник помер 10 березня 1940 року, а перша журнальна публікація “майстра і Маргарити” на батьківщині стала можливою лише через 26 років.

Перший повний текст книги вийшов окремим виданням1967 року у Парижі, в СРСР – 1 1973 році. Роман є сьогодні одним з найпопулярніших творів російської прози, “культовою” книгою декількох поколінь читачів.

У романі знаходять розвиток досить поширені у світовій літературі схеми: пригоди диявола у світі людей, продаж душі, варіації на Євангельські теми тощо.

Використовуючи композиційний прийом “тексту в тексті” Булгаков поєднав у межах часопростори (“Московська” і “Єршгалаїнська” лінії фабули), що перебувають у нерозривному зв’язку. Дія двох фабул відбувається відповідно у 29 і 1929 рр. від Різдва Христового і таким чином, вони розвиваються ніби одночасно.

Однією з найважливіших проблем у з’ясуванні справжнього образу реальності є проблема істини. Текст, що втілив істину – роман (а, по суті, хроніка).

Майстра – протиставляється “невірогідним” джерелом: поемі Івана Бездомного і особливо “хартії” Лівія Матвія як прототипові Євангелія, “Взаємопроникнення цих текстів, зіткнення їхніх “точок зору” утворює дуже важливу колізію ”міфологізованого“ та ”реального” образів конкретної особистості.

Булгаковський принцип використання Євангельського сюжету полягає в тому, що з ним полемічно співвідноситься роман Майстра; історичне Євангеліє набуває рис невірогідної версії.

Булгаковський диявол Воланд відрізняється від традиційного сатани перш за все тим, що не творить цілеспрямованого зла. Сутність Воланда – жива світ не знає добра і зла.

Єдиний оцінний критерій Воланда “з погляду вічності”.

В одразі головного героя роман Булгакова підкреслює розрив між творчим титанізмом і людською “звичайністю”. По суті, єдиним творчим стимулом для Майстра виявляється прагнення втекти із сучасності, знайти ілюзорне існування в іншому часі. Створивши геніальну книгу, відновивши історичну реальність в її живій первозданності, Майстер як культурний герой і як художник “володар душ” – виявився слабшим від Левія Матвія, котрий, сліпо повіривши у своє правду, зробив її на століття прапором віри. Вгадавши істину і заговоривши одним голосом з Волондом, герой наблизився до межі знань, до розриву зв’язків із земним буттям.