залишаючись противником класової боротьби, Діккєнс у 1855 р. займає непримириму позицію по відношенню парламенту, який, на його думку, займається антинародною діяльністю. У своїй промові, яку було спрямовано на захист Асоціації по проведенню реформи керування країною, письменник проголошує право народу на “своє слово”, вважає необхідним уведення до парламенту представників соціальних низів, які мають об’єднатися “натхнені патріотичними і лояльними ( тобто ненасильницькими, законними – С.Д.) почуттями, заради досягнення великих мирних конституційних змін”. Із періодом суспільної боротьби є пов’язаним час написання роману “Крихітка Дорріт” ( 1857 ), в якому ми бачимо трагічну долю пересічної англійської родини, яка вже давно мешкає у борговій тюрмі. Маленька Емі ( крихітка Дорріт ) прямо у тюрмі і народилася, тому що судова справа її батька, Уільяма Дорріта, загубилася десь у столах байдужих чиновників у Міністерстві Тяганини. Міністерство Тяганини, взагалі, набуває значення реалістичного символу, за яким стоїть проблема байдужого ставлення великої держави до маленької людини. Дві впливові родини практично повністю керують країною. Це Поліпи й Чванинги . Саме вони допомагають “жирним захищатися від виснажених”. Державу Діккєнс зображує у вигляді старого кораблю, обліпленого поліпами. Поліпи скоро відправлять корабель на дно, але їх це не турбує. Тому корабель повинен потурбуватися про себе сам, і якнайможна швидше відірвати поліпів від бортів.
в романі “Великі сподівання” ( 1860 ) Діккєнс виступає проти віри англійців у власне верховенство над усіма іншими народами. Історія звичайного сільського хлопця, Філіпа Піріпа, який, несподівано для себе стає джентльменом на гроші, які хтось інкоґніто пересилає йому, вивертає навиворіт англійській менталітет. “Джентльменські гроші”, як пізніше виявляється, мають, хоча і зворушливе, але злочинне походження. Їх пересилає колишній каторжник, якого маленькій Піп колись врятував від голодної смерті під час переховування на болотах, і не видав владі. Тому Мегвіч вирішив витрати свої гроші ( а їх в нього чимало ) на те, щоб сільській хлопець став тим, ким не довелося стати Мегвічу, і прожив таке життя, яке не довелося прожити каторжнику-втікачу. Так розвіюються ілюзії Філіпа про власну обираність, про аристократичне походження таємничих грошей. Кохана Філіпа, блискуча і гордовита Естела теж вимушена буде розпрощатися із великими сподіваннями: вона є тільки вихованкою леді-аристократки, а походження у неймовірно красивої дівчини є досить сумним. Її батьки були карними злочинцями ( батько – каторжник Мегвіч, мати – вбивця ). Хоча заміна честолюбних сподівань на сурову правду життя змінює героїв на краще ( Діккєнс і тут залишається оптимістом ). Після нової зустрічі із Мегвічем колись занадто розважливий юнак стає більш співчутливим. Його поранена душа приходить до висновку: всі люди у цьому світі – і він, і Естела, і Мегвіч, і сільській коваль Джо Гарджері – є просто людьми, рівними перед Богом, а не “вищими” і “нижчими”. Моральним вчителем юнака стає Джо, який повертає його душу до спокою завдяки власній вірі у народну правду, яка, набувши тисячолітнього досвіду, давно вже дійшла до висновку “кривдою нічого не доб’єшся”.
день похорону письменника ( 14.06.1870 ) став для британців Днем національного трауру. Вони ховали людину, яка все життя прослужила Добру, захищала “принижених й ображених”, одночасно прославила ясні і світлі сторони національного життя,