Проте, що Геродот був родом з Галікарнасу, свідчать також Діонісій Галікарнаський і Страбон.

От майже і всі свідчення про життя Геродота, які дійшли до нашого часу із древності. Вчені нового часу добавили до цього багато гіпотез.

Про дитинство і юність Геродота і про освіту ми не маємо ніяких свідчень. Але на основі його “Історії” можна визначити, що він був дуже освідченню на той час людиною. Геродот покинув свою батьківщину та причина цього і досі залишається для нас непояснена. Життя Геродота, після того, як він покинув рідне місто, можна вважати один факт, що він поселився в місті Фуріях.

Значну части свого життя Геродот провів у мандрівках.

Історія Геродота. Під ім’ям Геродота до нас дійшло два твори: “Історія” і “Життя Гомера”. Останній твір вважається не Геродотовим, тому його твором вважається лиш “Історія”.

В основу “Історії” покладена ідея про древню ворожнечу між греками і східними народами, між Європою і Азією на перший погляд “Історія” здається твором безладним: основна розповідь переривається відступами від теми. Але при більш детальному аналізі виявляється, що “Історія” написана за глибоко обдуманим планом. Хоч поділ на дев’ять книг і не належить Геродоту, але відповідає його планові і зроблений розумно.

В зв’язку з питанням про порядок створення “Історії” і про час створення її окремих частин, виникає запитання про місце творення того й іншого.

Найбільш правдоподібно, що “Історія” Геродота була написана до його переселення в Фурії, а в Фуріях він обробив її.

Таким чином, не має доказів для припущення, що Геродот виїхав з Фурії і пересилився в Афіни, найвірогідніше, що він залишився в Фурії до кінця життя. Смерть його, як уже було сказано, настала після 430 р. До цього часу він уже встиг написати “Історію” в тому вигляді, в якому вона дійшла до нас.

Геродот хоч і мало цікавився політикою, та з усього видно, що він був противником тиранії і прихильником рабовласницької демократії сучасних йому Афінах.

У Геродота є свого роду трактування про форми правління, в яких він вбачає як і переваги, так і недоліки демократії, олігархії і монархії. Між іншим до окремих тиранів Геродот відноситься великодушно. В історії греко-перських війн симпатія Геродота майже повністю на стороні афінян і він ставить їх на перший план, майже всюди відводить їм головну роль і вихваляє за заслуги.

Геродот вірить в міфи. Він ставить на одну лінію сучасних йому історичних діячів з міфічними їх предками і богами.

Спосіб літочислення Геродота такі як у його попередників істориків, генеалогічний, тобто за поколіннями і міфічними , причому три покоління становлять одне століття.

Однак Геродот не завжди ставився до міфологічних розповідей з цілковитою довірою; інколи і у нього з’являється скептицизм і він дає раціональне тлумачення міфів.

Геродот інколи намагався уникнути в розповіді втручання божества, пояснюючи події звичайними причинами.

Вище уже говорилося про те, що нам невідомо, коли і ким була створена “Історія”. Існує припущення, що вона була створена друзями автора зразу після його смерті. Як доказ цього вказують на ряд місць у Софокла, Еврипіда і Аристофана, в яких нібито відгуки “Історії”.

В літературу грецької епохи Геродот входить уже як, класик.

В римську епоху помітно знайомство з Геродотом як з істориком. В цю епоху починають цінувати Геродота головним чином як письменника, з художньої сторони.

У візантійську епоху Геродот був добре відомий. У деяких письменників цієї епохи навіть помітно наслідування мови і стилю Геродота.

Вчені римської і візантійської епохи також займались Геродотом.

Цицерон назвав Геродота “батьком історії” родоначальником історії. Чи мав право Цицерон так називати Геродота, не дивлячись на те, що йому передував цілий ряд логографів. Цицерон правий: хоч у Геродота багато спільного з логографами, він має і багато вагомих відмінностей від них. Перед логографами Геродот має переваги в двох відношеннях: по-перше, Геродот вибрав сюжет своєї розповіді недалеке від нього минуле, про яке можна було мати більш-менш відомості, тоді, коли логографи писали головним чином про події далекого минулого, в значній мірі міфічні; по-друге “Історія” Геродота має універсальний характер, який торкається подій ледь не всього світу, відомого греками того часу, тоді як предметом розповідей логографів була історія якої-небудь однієї країни чи одного народу; по-третє, Геродот намагається об’єднати не однорідний матеріал спільною ідеєю: історичної – ідея Азії з Європою, і релігійної – ідеєю направлення богами ходу історії; поставив в основу свого твору строго обдуманий план, він зробив його художнім твором, чого не було у логографів.

Та якою не була б наша думка про достовірність фактів, повідомляючи Геродотом, необхідно дослідити ступінь достовірності походження його повідомлення в кожній окремій ситуації, так як достойність його повідомлень неоднакова в різних частинах його праці.

В загальному значення “Історії” надзвичайно велике. Його твір - це свого роду історико-географічна і етнографічна енциклопедія, невичерпна скарбниця про минулі часи.

Молодшим сучасником Геродота був Фукідід, автор “Історії” посвяченої опису подій пелопоннеської війни. Про життя Фукідіда, як і про життя більшої части древніх грецьких і римських письменників, ми майже не маємо достовірних відомостей. Достовірні відомості про його життя можна вважати лише те, про