Фукідід був змушений жити у вигнанні, та це принесло йому користь як історику: знаходячись не на батьківщині, він стояв близько до справ двох воюючих сторін і тому на дозвіллі мав більше можливостей дізнатися про деякі факти.

Найобширнішу біографію Фукідіда написав Маркеллін, роком народження Фукідіда вважають 471 р. Але що до цього питання існують різні думки, тому рік його народження повинен знаходитися між 471 і 454 рр.

Рік смерті Фукідіда також точно не відомий. Сам він говорить, що прожив всю Пелопоннеську війну, мабуть, він помер після 404р.

Про юнацькі роки Фукідіда ніяких достовірних фактів немає.

Про високу освіченість Фукідіда ми можемо судити на основі його творів, по науковому, філософському складу його історії, по його знайомству з поетичною літературою, з істориками попереднього часу.

В науці до цього часу невирішене питання, чи був винен Фукідід в тому, що не зміг захистити Амфіполь. За словами Маркеллін і інших письменників, на час вигнання Фукідід жив у Фракії.

За свідченням історика Гінея, Фукідід на час вигнання жив в Італії і там був похований. Та ця думка піддається сумніву.

Пробувши двадцять років у вигнанні, Фукідід повернувся на батьківщину.

Від Фукідіда до нас дійшов твір, в якому описана пелопоннеська війна.

На загально прийняту думку, “Історія” Фукідіда залишилась після його смерті не дописаною. Як говорить сам Фукідід, темою його твору був опис війни між пелопонійцями і афінянами, яка в кінці була названа “Пелопоннеською”. Вибрав він цю тему тому, що, за його переконаннями, ця війна “буде війною важливою і най достовірнішою всіх попередніх”, а тому він “приступив до праці своєї в час виникнення війни”.

Перша достойність всякої історії – її правдивість і критична перевірка повідомлюваних фактів. Власні спостереження опитування інших людей були головними джерелами повідомлень Фукідіда. Так крім цього він користувався, хоч і в незначній мірі, працями своїх попередників.

Однією з характерних особливостей “Історії” Фукідіда, за яку йому часто дорікали в нові часи, є його численні відступи чи екскурси. До числа особливостей викладу в “Історії” Фукідіда відноситься також спосіб відрахування часу. Численна по олімпіадах було освоєне істориками не раніше часів Птолемея Диладельфа.

Хронологічна система, прийнята Фукідідом, являла собою великий крок в перед в історичній літературі того часу. Однак, уточнюючи хронологію подій, ця системи псує виклад описуючи одну і ту ж подію, в різних місцях, якщо вона займала більше одного періоду часу.

В древності на історичний твір дивились не тільки як на науковий, але як і на літературний твір. Тому і в античній літературі твір історіографічного характеру, за деякими виключеннями, займають рівне місце з творами, переслідуючи ми виключно літературні цілі.

Древні критики цінували Фукідіда головними чином як письменника. Однією із головних переваг всякого художнього твору є єдність плану, “Історія” Фукідіда повністю задовольняє цю вимогу.

Фукідід належить до числа людей, важких для розуміння, особливо важко розуміти у нього речі.

Фукідід, як і інші грецькі прозаїки, користується прийомам риторики. Однак, якщо залишити в стороні деякі граматичні і стилістичні недостатки Фукідіда, а дивитись лиш на літературні особливості його як історичного вісника, то його працю з повним правом можна вважати прекрасною.

Історичні розповіді Фукідіда часто перериваються речами різних дійових осіб чи прямих, чи посередніх.

Характер людини, як розуміє Фукідід, вважається в характері її речей.

Творчість Фукідіда визвала інтерес у сучасників і наступних поколінь. Це видно вже хоч би з того, що знайшлися люди, які захотіли продовжувати його працю – Ксенофонт, Феопомп і Кратіпп. До нас дійшло тільки продовження “Історії” Фукідіда, написане Ксенофонтом.

Від творів Феопомпа і Кратіппа збереглись лише уривки. Та в загальному “Історія” Фукідіда досить рідко згадується у письменників наступних після нього поколінь: ні Платон, ні Аристотель його не згадують. Оратори зі школи ігнорували Фукідіда як стиліста, не задовольняючи правила школи. “Із ораторів, - говорить Діонісій, - тільки один Демосфен був прихильник Фукідіда у багатьох відношеннях. Древні розказували, нібито Демосфен переписав вісім разів твори Фукідіда.

В ІІ ст. до н.е. з Фукідіда знайомляться і у Римі: Катон Старший читав його в похилом віці. Цицерон багато раз згадував про нього, але не вважає його твори здатними для наслідування. Але так чи інше в часи Цицерона були оратори, які наслідували Фукідіда.

Декілька років по тому після смерті Цицерона в рим пересилився Діонісій Галікарнаський і жив там, як було уже сказано з 30 по 8 р. до н.е. Він присвятив Фукідіду три трактати. За зовнішньою формою ці листи, адресовані різним людям, про яких нам нічого не відомо; важливо те що у Римі того часу були люди, не тільки знайомі з творами Фукідіда, але й ґрунтовно їх вивчали.

Діонісій розбирає твори Фукідіда зі сторони змісту і композиції, а також зі сторони стилю і мови на думку Діонісія, історик повинен вибирати сюжет, приємний для читача, і в цьому відношенні Геродот набагато вищий від Фукідіда, тому що Фукідід в своїй “Історії” пелопоннеської війни показує співвітчизникам картину початкову і похмуру, а Геродот очаровує Греків, описуючи їх перемогу над варварами. Діоніс критикує хронологічну систему Фукідіда – описувати події війни за літом і зимою. Тому що ця система псує зв’язок твору. Діонісій вважає неправильним, що Фукідід