Перша книга Уілки Коллінза вийшла у світ в 1848 році – це була двохтомна біографія свого батька. Через два роки вийшов перший роман Коллінза, який називався “Антоніна або падіння Риму”, теа плодом італійських вражень.

На початку 50-х років Уілки Коллінз познайомився, а згодом і потоваришував з Чарльзом Діккенсом. Два відомих письменника часто зустрічалися, багато подорожували разом. Вплив Діккенса на творчий розвиток Коллінза беззаперечний і значний. Автора вважають основоположником й представником так званої “сенсаційної літератури”, яка сформувалася в школі Діккенса. В багатьох його детективних романах не має професійного персонажа, який би вів розслідування. Детектива чи полісмена, їхні функції виконують зовсім різні люди. Сам читач безпосередньо , в силу положення, відведеного йому автором, втягується в процес розкриття таємниці. Саме такий стиль написання спостерігається в його найвідоміших творах: “Місячний камінь”, “Жінка в білому”, “Чоловік і дружина”.

В основу “Місячного каменя ”, насиченого пригодами роману, покладено таємничу історію про зникнення з індійського храму коштовного місячного каменя та його розшуків. В цьому захоплюючому творі розповідь подій викладає не один певний персонаж, а дев’ять зовсім різних людей, які створюють неперевершену інтригу, загадкову атмосферу, яка не дає читачу буквально відірватися від книги. Кожний з оповідачів безпосередньо брав участь у описаних ними подіях. В цьому романі бере участь і професійний детектив, якого звали Кафф. Він був наділений солідними аналітичними здібностями, але не здобув визнання серед читачів, будуючи лише другорядним персонажем.

Сенсаційний стиль написання творів є особливим і був вперше застосованим Уілкі Коллінзом. Детективні романи написані таким стилем, складалися нібито з окремих частин, які зливалися в одне довершене ціле. Подію, яка відбувалася, оповідали декілька персонажів і кожний висловлював свою точку зору, залишаючи за читачем право, судити чи милувати. “Враження, яке впливає на читача, - писав він, - суттево залежить не від самих подій, а від людського інтересу пов’язаного з ним”.

Взагалі, Уілкі Коллінз написав більш як 60 різних творів, та ще близько 30 так і залишилися на чорновиках. Він був неординарною особистістю і згодом його наслідували багато відомих письменників.

Наслідником Уілкі Коллінза був автор відомих розповідей то повістей, англійський письменник Артур Конан Дойл. Він народився 22 травня 1859 року. Його батьки – Чарльз Еліот Дойл та Мері Фолі – походили з стародавніх дворянських родів. Основна роль у вихованні сина й формуванні характеру сина належала матері, яка могла перелічити своїх предків за шість останніх століть та була знавцем французької мови та геральдики. Виховуючи малого Артура у відповідності зі своїм кодексом поведінки: “Бути безстрашним із сильними, лагідним зі слабкими. Допомагати кожній людині, хто вона б не була”. Слід сказати , що старання матері увінчалися цілковитим успіхом. Сім’я хлопця не була багатою, тому Артуру прийшлось поїхати в Німеччину, щоб вчитися там на свій заробіток, який був дуже мізерним. І тільки могутнє здоров’я Конан Дойля дало йому змогу закінчити у 1885 році медичний факультет.

Ще з раннього дитинства він мріяв про морські подорожі, як тільки йому дали диплом, він поступив корабельним лікарем на китобойне судно і поплив у Льодовитий океан, а на наступний рік – також корабельним медиком здійснив подорож у Африку. Потім він осів у Лондоні. Але медична практика, в перший час, не давала йому бажаного прибутку. Артур з ранку до самого вечора чекав пацієнтів, але вони не йшли, тому, щоб заповнити вимушене дозвілля, він почав писати невеличкі розповіді для журналів. Ці твори не мали успіху у читачів.

Якось він згадав одного дивака, Джозефа Белла, який був вчителем у медичному закладі, де вчився Конан Дойль ще в Едінбурзі. Цей вчитель дивував студентів своїм вмінням за допомогою “дедуктивного методу” розбиратися в самих заплутаних життєвих ситуаціях. К.Дойль вирішив зобразити Белла героєм однієї своєї повісті – під вигаданим іменем Шерлок Холмс. Розповідь пройшла непоміченою, але коли в 1889 році він написав свою другу розповідь, яка називалася “Знак чотирьох” до нього прийшла довгоочікувана слава. З тих пір, як тільки у журналі з’являлася нова розповідь про Шерлока Холмса, біля всіх книжкових магазинів шикувалися черги читачів.

Тепер вже славетного детектива полюбили, та робота над оповіданнями про нього відволікали К.Дойля від здійснення інших, на його думку, важливих творчих задумів, тому він вбиває свого героя в оповіданні “Остання справа Холмса”, що було опубліковано наприкінці 1893 року. Це викликало, не тільки протест, але й обурення читачів. Молоді люди в Лондоні демонстративно начепили на своїх капелюхах жалобні стрічки. Читачі в листах благали: “воскресити” детектива, редактори журналів просили, видавці намагалися підкупити, дехто навіть погрожував. Та К. Дойль залишався “глухим” і до благань і до прокльонів.

Повернувся він до Ш.Холмса аж через 10 років, коли його зацікавив сюжет “Собака Баскервілів”. Вдруге подарувавши життя Ш.Холмсу в “Порожньому будинку”, к. Дойль вже ніколи з ним не розлучався, опублікувавши останній 60 твір про нього в 1927 році, за 3 роки до його смерті.

В своїх творах він кидав виклик тогочасній політичній системі чи іншій важливій проблемі того часу, а просто обмежується, які торкаються звичайних людей.

Шерлок Холмс народився на двадцять вісім років пізніше від свого творця. У літературознавців і критиків прийнято, коли вони аналізують оповідання про нього, шукати йому батьків серед персонажів, створених Е.По і Габоріо та навряд чи це правильно. Феномен ш. Холмса