Це "до речі сказати" дійсно дуже до речі: ми бачимо, як з'єднані у свідомості автора, що завершує свій шлях, "щось нове" і "жодного пострілу" і як далеко він пішов від тієї пори, коли працював над "Лісовиком" і писав: "...не можна ставити на сцені заряджена рушниця , якщо ніхто не має виду вистрілити з нього" (А. С. Лазарєв-Грузинському, 1 листопаду 1889 року).

Чехов відмовився від вирішальної події... Але помиляються ті, хто беззастережно пише про бессобытийности сюжет у його п'єсах. Подія не зовсім відкинута - точніше сказати, воно відсунуто і безперервне відкладається. Джерелом драматичної напруженості стає не сама подія, але його чекання. Як дамоклов меч нависає воно і не разить - тим і сильніше ефект, що подія може, повинне відбутися, вибухнути.

Згадаємо формулу Сорина - "людина , що хотів". Її могли б повторити і застосувати до себе багато інших персонажів "Чайки". Хіба для Маші найважливіше те, що вона вийшла заміж за вчителя і родила дитини ? Ні, найважливіше - чекання щастя, хоча ясно: його не буде; надія, хоча її любов безнадійна.

Герої п'єс називаються "діючими особами ". Але в Чехова саме це поняття змінилося. Між "особою " і "дією" виникли нові, складні відносини.

Три сестри з однойменної п'єси - три "чоловіки, що хотіли". Мріяли їхати в Москву, тужили, чи ледве не марили нею, але так і не виїхали.

Дядько Ван почне бунт проти професора, стане в нього палити, але не потрапить і не скінчить життя самогубством. Усе залишиться по-старому. В усьому, що він робить, почувається якесь "недо". Бунтував проти свого колишнього кумира - і капітулював. Намагався завоювати любов Олени Андріївни - і не зміг.

Доктором Астровым захоплені Соня, а також Олена Андріївна. Але кінчається все це в п'єсі нічим - подій за цими захопленнями не пішло. І почуття Астрова до Олени Андріївни теж містять у собі "недо", теж кінчається нічим. Воно говорить їй на прощання: "Якось дивно... Були знайомі і раптом чомусь... ніколи вже більше не побачимо. Так і усі на світі...".

Так само як Чехов змінив поняття "діюча особа ", вона наповнив новим змістом і слово "подія ". Часто це - недоподія , напівподія або зовсім не подія , повна напруженості.

Якщо звичайна п'єса розповідає, що відбувається, то в Чехова часто сюжет і полягає в тім, що не відбувається, не може відбутися. Його п'єси - своєрідний "зала чекання", у якому сидять, розмовляють, нудяться герої.

Артист Художнього театру А. Л. Вишневський згадує: "Чехов поділився з мною планом п'єси без героя. П'єса повинна була бути в чотирьох діях. Протягом трьох дій героя чекають, про нього говорять. Він те їде, те не їде. А в четвертій дії, коли усі вже приготовлено для зустрічі, приходить телеграма про те, що він умер". І Вишневський додає: "План цей дуже характерний для Чехова".

Характерний насамперед тим, що сюжет тут побудований не на події, а на його чеканні - воно і віддає, що відбувається на сцені внутрішню драматичність. Цікаво і те, що задумано "п'єсу без героя" - його не просто ні, але усі будуть його чекати, виявиться, що він умер те, що задумано "п'єсу без героя" - його не просто ні, але усі будуть його чекати, виявиться, що він умер.

Відмовляючись від вирішальної ролі подій побудова п'єси, Чехов порушував одне з головних долгоустойчивых "правил" драматичної естетики і поетики. Идущая від Аристотеля, воно було канонізовано у філософській естетиці нашого часу Гегелем. Дії, думав він, є найбільш ясне викриття індивідуума як у відношенні його напряму думок, так і цілей. Звідси вимога - "зображувати, що відбувається у формі дій і подій".

Цікаво, що, критикуючи чеховські п'єси, Лев Толстої бачив їхню уразливість саме в цьому пункті: "Я дуже люблю Чехова і ціную його писання, - говорив він, - він його "Три сестри" я не міг змусити себе прочитати. До чого все це? Взагалі в сучасних письменників утрачене представлення про те, що таке драма. Драма повинна, замість того щоб розповідати нам усе життя людини, поставити його в таке положення , зав'язати такий вузол, при распутывании якого він позначився б весь".

Не потрібно думати, звичайно, що Лев Толстої зводив драматичний "вузол" до голого событийности. В одній з його дневниковых записів читаємо: "Скільки б ні говорили про те, що в драмі повинне переважати дія над розмовою, для того, щоб драма не була балет, потрібно, щоб особи висловлювали себе мовами".

По суті, своєрідність кожного драматурга багато в чому визначається тим, як він, говорячи словами Толстого, "зав'язує вузол", у чому в нього джерело напруженості. Чехов, рішуче розв'язавши вузол інтриги. Створює нові граматичні "зав'язі".

З відмовленням від принципу единодержавия героя і від вирішальної події в розвитку дії зв'язаний рух чеховських п'єс до децентралізації образів і сюжету. Цей можна було б зобразити графічно: доцентрова структура п'єси поступової усе більш розосереджується, розділяється на нові центри.

У "Бездоглядності" усі чотири героїні начебто звернені до головного героя. Дія будується за принципом "Навколо Платонова"

У "Іванову " Чехов залишає тільки двох героїнь - спор за героя йде між Сарою і Сашком. Але тут уже не помічається друга пара (Марфутка і граф Шабельский).

У "Лісовику" три пари - дві любовні й одна сімейна. Дія