О.С. Пушкін в дитячій літературі

Олександр Сергійович Пушкін

(1799—1837)

Хоча О. С. Пушкін нічого і не писав спеціально для дітей, його твори вже за життя поета були популярними серед малих читачів. О.С. Пушкін був вихователем юнацтва. «Є зав­жди щось особливо благородне, лагідне, ніжне, благоухание й граціозне в усякому почутті Пушкіна»,— писав В.Г. Бєлінський. Поезія О. С. Пушкіна «допомагає чудовим образом виховувати в собі людину».

Такого ж великого значення поезії Пушкіна надавав і М.Г. Чернишевський. Він вважав, що справжні поети, яким був і О.С. Пушкін, є керівниками людей. Читаючи їх твори, «ми привчаємось відвертатися від усього пошлого і поганого, розуміти чарівність усього доброго і прекрасного, любити все благородне; читаючи їх, ми самі стаємо кращими, добрішими, благороднішими»

В дитяче читання увійшли вірші й казки О.С. Пушкіна. Лірика поета, в якій знайшли відображення його роздуми і переживання, актуальні проблеми того часу, навколишня дій­сність і визвольний рух, впливала на формування суспільної свідомості, підтримувала твердість духу в декабристів, засланих у Сибір. Лірика, в якій поет створює образ передової людини, протестанта і життєлюбця, оспівує дружбу, вірне кохання, рідну природу, широко відома дітям. Добре знають вони вірш «Зима» (уривок з роману «Євгеній Онєгін»), «Зимовий вечір», уривки з «Осені», «Руслана і Людмили» та інші твори. Але найбільше близькі їм казки Пушкіна.

Казки поет писав у зрілий період своєї творчості, хоча цікавився ними все життя. З захопленням слухав Пушкін казки своєї няні Орини Родіонівни, вивчав, збирав і записував фольклор різних народів, а потім талановито використовував його у своїх творах. Так, у поемі «Кавказький бранець» знаходимо черкеську пісню, в «Бахчисарайському фонтані» — татарську, у поемі «Цигани» — молдавські пісні, а у віршах «Козак», «Гусар» та в поемі «Полтава» — мотиви українського фольклору. У повісті «Капітанська дочка» Пушкін використовує багато приказок, прислів'їв, а також казку про орла і ворона, в якій народ віддає перевагу героїчній смерті перед рабським животінням. Поета приваблює не тільки реалістична основа народної творчості, а й її соціальний та моральний зміст, життєрадісність, «веселе лукавство розуму народу», багатство думок, проста, яскрава мова.

Особливо захоплювався Пушкін казками. У листі до брата він писав: «Що за розкіш ці казки, кожна є поема». Сам поет написав п'ять казок: «Казка про попа і наймита його Балду» (1830), «Казка про царя Салтана, про сина його славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салтановича та про прекрасну царівну Лебедицю» (1831), «Казка про рибака та рибку» (1833), «Казка про мертву царівну та сімох богатирів» (1833), «Казка про золотого півника» (1834).

В основу більшості своїх казок поет поклав народну творчість. Так, для «Казки про царя Салтана...» він використовує народну казку «Косоручка», для «Казки про рибака та рибку» — «Жадібна баба», а для «Казки про мертву царівну...» - «Чарівне дзеркало». Проте казки О.С. Пушкіна — це не поетичний переказ народної творчості. П. Бажов писав, що в чаруючих красою і розумом казках Пушкіна ми бачимо «чудесний сплав, де народна творчість невід'ємна від особистої творчості поета».

Незважаючи на талановитість Пушкіна-казкаря, багато сучасників поета (Є. Баратинський, М. Гоголь, І. Тургенєв та ін.) зустріли його казки негативно. Критики вважали, що Пушкін наслідує народну творчість, що за художніми якостями його казки стоять нижче, ніж інші твори.

Прекрасними за витонченістю, чудовими за змістом казками Пушкіна захоплювався М. Горький. Вони вражали його глибиною думки, людяністю, ліризмом, чарівністю вірша, виразністю мови.

У казках Пушкіна все змальовано просто, в дусі народних понять про мораль, в дусі народних симпатій і антипатій, їм властивий гуманізм, пошана до простих людей, прагнення до волі й щастя, оптимізм, але в них відчувається кошмар сучасності, хвилювання за майбутнє людей.

Більшість казок Пушкіна має сатиричний характер, і сатира в них ще більш соціальне загострена, ніж у народних. Наприклад, «Казка про попа і наймита його Балду» — це гостра сатира на попів.

Жадібний піп шукає дешевого служника, який вмів би «і коні доглядати, і шить, і варить, і майструвати». Проте піп не тільки скупий, а й дурний, бо понадіявся на російське «авось». До того ж він ще й боягуз: тремтячи від страху, боячись розплати, він посилає Балду до чортів збирати оброк (скільки в цій сцені сатири!).

Як і в народній творчості, в усіх казках О.С. Пушкіна сатирично змальовано і царів. Так, у «Казці про мертву царівну та сімох богатирів» він створює образ жорстокої, пихатої вередливої і самозакоханої цариці, єдиною втіхою якої була розмова з дзеркалом:

«Любе дзеркальце, скажи

Та мій сумнів розв'яжи:

Хто на світі наймиліший,

Найгарніший, найбіліший?»

Почувши, що вона «за людей усіх миліша, і рум'яніша, й біліша», цариця починає «сміятись та радіть! — і підморгувать очима, і поводити плечима», і крутитись перед своїм дзер­кальцем.

Образ її подається в сатиричному плані. Сповнена чорних заздрощів, цариця наказує прислужниці своїй «завести царівну в хащі» і живу покинути там «на поживу злим вовкам». Побачивши царівну живою, вона від люті вмирає.

Сатирично змальовує О. С. Пушкін царя Дадона у «Казці про золотого півника». Дадон обмежений, дурний і лінивий, він царствує «лежма на боку». Його не можуть розбудити навіть тоді, коли державі загрожує небезпека:

“Царю! Батьку милостивий! —

Воєвода стогне сивий —

Встань, велителю! Напасть!” —

“Що таке? Заснуть не дасть! —

Цар крізь позіхи до нього —

Га? Хто там? Чого й до чого?”

Цар дає розпорядження послати