ж 1-му (за грайливою нумерацією «ярмаркому», 131-му) числі альманаху, де був видрукуваний сонет Драй-Хмари, на значній відстані від нього,— як післямова до повісті Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альцести у Слобожанську Швайцарію» — йде «інтермедія патосу», у котрій ніби ненароком, мимохідь, без будь-якого зв'язку, кинуто побіжну заувагу: «На цім, власне, і кінчається інтермедія патосу. Тоді полетіли драй-хмарівські «Лебеді» на південь — далі через гори і величезні моря» (с. 201). Цю ж саму ремарку наведено (із точним посиланням на сторінку, де вона вперше прозвучала) у другій книжці альманаху в мікроувертюрі, що передує «діалогові»: «Один із членів ярмаркому був свідком, як одно дитинча запитувало в свого «батенька», чи не водяться тут, мовляв, вальдшнепи. А на ярмарку ними й не пахло. На ярмарку демонструвалося «благородніших» птахів, що про них на сторінці 201 написано...» І далі дослівно повторюється загадкове речення про «драй-хмарівських «Лебедів», що полетіли на південь через гори і моря. «Діалог» оточено системою значущих натяків. «Якщо читач справді цікавиться цією породою птахів», редакція альманаху готова прийти «на допомогу». Виявляється, що «в розгарі ярмарку» був «підмічений» епізод з батьком і допитливим сином. Зацитований уривок з сонета (дві терцини) супроводжується зауваженням: «Оце й притягувало деяких відвідувачів». Нарешті небайдужний і заключний акорд, що завершує в інтермедії весь епізод: «Один із членів ярмаркому, слухавшії цей діалог між батьком і сином-піонером, подивився кудись на захід і змовк», він «почухав потилицю» і «пішов писати вражіння з ярмарку замість інтермедії в черговому числі».
Як бачимо, публікації «Лебедів» надавалося неабиякої ваги. Редакція альманаху зробила чимало, щоб зосередити увагу на сонеті Драй-Хмари, підкреслити його смислову значущість, імпульсувати громадську думку до розмислів над ним. Можна припустити також, що згадка в інтермедії про вальдшнепів асоціювалася з гірким спогадом Миколи Хвильового про долю його роману «Вальдшнепи».
Таким чином, сонет М. Драй-Хмари «Лебеді» поставав перед читацькою громадою у своєму істинному змісті, неприйнятному, точніше, крамольному чи навіть «вибуховому» з офіційного погляду. Це був хай дещо замаскований, але в свою чергу виклично сміливий коментар до сонета.
Без особливих труднощів розшифрували драй-хмарівську алегорію і казенні ортодокси, зробивши, природно, свої оцінки. Це були, ясна річ, політичні, жорстокі — у дусі часу — висновки. Автора сонета таврували як носія і проповідника ворожої ідеології. «Є у нас, правда, на терені нашому й елементи «приборкані» (диктатурою пролетаріату), і у цих елементів є підстави для «одчаю і зневіри», є у них і співці, і «п'ятірні грона», і навіть «дерзальники»,— з погрозливою багатозначністю проголошував один із критиків. (Новицький М. На ярмарку. X., 1930, с. 11).
Драй-Хмара намагався відвести від себе звинувачення. У четвертій книжці альманаху він пропонує своє (слід визнати, не надто переконливе) тлумачення твору. Він посилається насамперед на сонет Маллярме, який був для нього взірцем. У заключних же терцинах, твердить Драй-Хмара, він нібито натякав на «п'ятьох поетів «Абатства», що зреклися еготизму (тобто побільшеної думки про себе — ред.) і, наблизившись до сучасності, розбили лід «одчаю і зневіри», в якому замерз темний геній Маллярме».
Вірш Стефана Маллярме пройнятий скорботою і відчаєм. «Краси пречистої безсмертний гордий син» — Лебідь у перекладі сонета, зробленому невдовзі Драй-Хмарою, вкрив себе навік «холодним сном зневаг». Безнадійні його змагання в пустелі, «як мертвої землі засяє сонний сплін». Ударом своїх крил він не в змозі розбити лід і вирватися з крижаного полону. Безвихідь, трагізм як лейтмотив французького сонета, що визначає його атмосферу, відтворюють й інші перекладачі Маллярме. У М. Терещеика, наприклад, «Самотній лебідь скрив своє ясне чоло Презирства гордим сном у марному вигнанні», «Немає більш йому надії заспівати Про край омріяний і прибраний у шати, Коли кругом нудьга і крижані світи». «Мертве озеро під білим покривалом» зображено у перекладі О. Зуєвського. «Смуток і зима» тут сковують пісні. «Власним голосом, ніколи не луналим» Лебедю виспівати їх не судилося.
Але ж сонет Драй-Хмари, що окремими деталями й справді де в чому нагадує твір французького поета, повитий зовсім іншим настроєм й утверджує зовсім іншу поетичну ідею. За твердженням О. Зуєвського, Драй-Хмара, «познайомившись з прославленим сонетом Маллярме,[...] на базі його змісту написав власну сонетну композицію — парафразу». Та у цій «парафразі», визнає Зуєвський, Лебідь виступає в «активній ролі», що й робить тут його якимось «борцем», «дерзальнпком».
Отож основна тема вірша Драй-Хмарп діаметрально протилежна французькому прототипові. Український поет докорінно переосмислює вірш Маллярме, котрий, може, й дав поштовх для створення його власного сонету «Лебеді». Сонет Драй-Хмари — неповторно оригінальний витвір словесного мистецтва, з своїм змістом, своїм пафосом, своєю художньою системою.
Початкові два катрени сонета витримано в оповідній манері. Гурт лебедів на затишному плесі. Величні птахи, сумирні, «приборкані» влітку й восени, взимку сильними крилами ламають лід і рвуть пута покірності, пізнаючи щастя вільного лету. Кардинально змінюється інтонація у другій частині сонета: терцини, що згідно з сонетною традицією несуть головігу поетичну ідею твору, звучать у вольовому, закличному ключі. Постає паралель: лебеді — митці. До них, носіїв прекрасного, звернуто щиросердний, палкий, пристрасний поклик залишатись непохитно вірними заповітам краси і добра. Додаткові — вельми значущі для осмислення сонета — дані дає знайомство з його автографом.
Великий зошит оригінальних і перекладних творів М. О. Драй-Хмари, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка,