из глубины вселенной, с другого ее конца,

звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд отца.

24 дек. 1987г.

Різдвяна зірка

В пору зимну, в місцевості, звиклій радше до спеки,

ніж до холоду, до площини більше, ніж

до гірських підніж,

немовля народилось в печері, щоб світ спасти;

мело, як тільки може в пустелі взимку мести.

Йому видавалось таким невимовне великим все:

груди матері, в парі жовтій віл та осел;

Балтасар, Гаспар, Мельхіор — волхви,

і їхні дари. Він був лише

крапкою. Крапкою теж —

зоря згори.

Уважно, без мерехтіння, не блимнувши, віддаля,

крізь хмари рідкі, на спеленане в яслах маля

з вселенської глибини» з тамтого її кінця

зоря дивилася в печеру. І то був погляд Отця.

24 грудня 1987р. Переклад І. Лучука

ПАУЛЬ ЦЕЛАЯ

(1920-1970)

Пауль Целан — визначний австрійський поет і перекладач. Целан — це псевдо-нім-анаграма його справжнього прізвища Анчель. Народився він 23 листопада 1920 року в Черновицях (так тоді називалися Чернівці), що були тоді (з 1918 року) частиною Румунії, у єврейській сім'ї. Батько Пауля був незаможним комерсантом. З

1926 року хлопчик відвідує народну школу, а з 1930 — греко-латинську гімназію. Поетична діяльність Целана розпочинається в середині 30-х років. 1938 року він їде до Франції вивчати медицину, але з початком Другої світової війни змушений повернутися додому і опановувати романістику1 в Черновицькому університеті. У 1940 році до рідного міста Целана вступають радянські війська, поет вчить російську мову, працює перекладачем.

У 1941 році батьки Целана були депортовані в табір, де й загинули. Сам Пауль потрапляє до румунського трудового табору. Йому вдалося вижити. Події тих років наклали трагічний відбиток на всю його подальшу творчість. У воєнні роки Целан пише багато віршів, які були зібрані в машинописну збірку 1943 року й опубліковані лише після його смерті.

Після звільнення Буковини від фашистів поет працює у шпиталі санітаром, продовжує навчання в університеті. 1945 року Целан переїхав до Бухареста. Тут він перекладає румунською мовою Лєрмонтова, Чехова, Симонова. У 1947 році в одному з бухарестських журналів з'являється перша публікація поета— три поезії, підписані псевдонімом, який стане постійним. Цього ж року він їде до Відня, де зближується із сюрреалістами.

У 1948 році Целан переїздить до Парижа, тоді ж виходить його перша книга «Пісок з урн». У Парижі Целан займається перекладами, германістикою, а з 1959 р. обіймає посаду доцента в Сорбонні. Тут він друкує нові поетичні книги: «Забуття і пам'ять» (1952), «Ґрати мови» (1959), «Нічия троянда» (1963), «Зміна дихання» (1967), «Нитки сонця» (1968). Целан активно займається літературними перекладами (він вважається одним з найкращих перекладачів німецькою мовою). Він перекладав Шекспіра і Керролла, Дікінсон і Рембо, Валері й Елюара, Блока і Єсеніна, Мандельштама і Хлєбнікова. Целан був лауреатом кількох літературних премій, зокрема Бюхне-рівської(1960).

20 квітня 1970 року Пауль Целан покінчив життя самогубством: він стрибнув у Сену з моста Мірабо.

Фуга смерті (1944). «Фуга смерті» є найвідомішим віршем Пауля Целана. Вона була написана 1944 року в Чернівцях і увійшла до збірки «Пісок з урн» (1948). Твір є своєрідним художнім запереченням відомого вислову німецького філософа Т. Адорпо про те, що писати вірші «після Освєнціма»— варварство. Своєю «Фугою смерті» П. Целан довів не лише те, що поезія після Освєнціма можлива, але й те, що сам Освєнцім може стати її предметом. Проте «традиційна» лірика з її метричними канонами, класичними римуванням і строфікою, мабуть, дійсно не в змозі охопити таку трагічну тему. Целан творить нову лірику — розкуту, багатозначну, поліфонічну.

Твір є модерністським зображенням трагедії Голокосту — катастрофи європейського єврейства. Улітку 1941 року гітлерівці розробляють план «кінцевого розв'язання» єврейського питання, а в січні наступного року під керівництвом спеціального відділу гестапо цей процес було розпочато. У таких місцях, як Майдаиек, Освєнцім, Бельзец, Треблінка, формуються «табори смерті». Важко визначити жанр «Фуги смерті»: Целан сполучає в ній (як і в багатьох інших своїх творах) кілька ліричних жанрів. «Фуга смерті» містить риси балади та елегії, треносу (надгробного плачу) і лірики ритуального танцю, документального репортажу і видіння. До того ж, для посилення емоційного впливу, розширення жанрових меж і арсеналу мовних засобів поет наслідує форму, запозичену з іншого виду мистецтва — музики. Як зазначає український перекладач поезії Целана П. Рихло, «вірш заснований на музичному принципі контрапункту: як і в музичній фузі, тут проводяться і розвиваються декілька мотивів водночас, щоб у фіналі (стрета) знову з'єднатися і остаточно розв'язатися».

Специфіка «Фуги смерті» полягає і в тому, що вірш поєднує в собі ознаки як медитативної, так і сугестивної лірики. І як медитативний лірик, Целан — поет апо-каліптичного бачення світу. Так, однією з його художніх тез була думка про те, що після Освєнціма люди засуджені жити у проміжку між останнім актом історії і Страшним Судом, який відтягнуто на невизначений термін. Одначе образи «Фуги смерті» не стільки пробуджують до роздумів, скільки впливають емоційно, тому вірш є надзвичайно сугестивним, до чого додаються і його численні міфологічні й літературні шифри (Суламіт нагадує героїню старозавітної «Пісні над Піснями», а Маргарита є ремінісценцією з «Фауста» Гете).

Слід також відзначити, що вірш Целана досить бідний на такі художні засоби, як епітети, метафори і порівняння. «Чорне молоко світання», «золотиста коса», «попеляста коса», «смерть це з Німеччини майстер» — ось майже всі тропи «Фуги смерті». Однак ці нечисленні засоби художнього увиразнення мовлення мають здатність повторюватися, творячи фігуру синтаксичного паралелізму, яка складає