Символіка у творчості українських поетів-романтиків
Серед різнорідної символіки українських романтиків, заслуговує на увагу також символ вікна. У поезії він менш поширений ніж в прозі й, окрім цього, в українських романтиків він менш поширений ніж у західноєвропейських, особливо німецьких. Проте я вирішив більш детально зупинитись саме на цьому символі, оскільки він мало досліджений.
Незважаючи на те, що тема вікна мало розроблена українськими романтиками - це наскрізний мотив європейського романтизму. Розвиток та ствердження цього мотиву визначається особливостями романтичного світосприйняття. Воно характеризується розумінням глибокого протиріччя між бажаним і існуючим, між кінечним і безкінечним. Романтизм сповнений туги за простором, за незвіданими далями, він намагається вирватися з пут, що сковують його - з обмежуючої дійсності. В той же час, для нього характерно, особливо в пізній період, розуміння сили й непереборності оточуючого світу, його законів. Відчуття зв'язаності, неминучої замкнутості, у багато разів збільшує тугу за ідеальним, безмежним. Класичним романтичним вираженням цього протистояння двох світів, їх взаємозв'язку і в той же час недосяжності ідеального, туги за ним, став у мистецтві романтизму "мотив вікна" (або "символ вікна").
У поезії на прозі романтизму присутні два типи символічного спостереження пейзажу: пейзаж, побачений з якоїсь високої точки, пагорбу чи піднесення та пейзаж, як "вид з вікна". Сутність їх романтичної природи полягає в тому, що обидва типи припускають звернення до безкінечності. "Вид з пагорбу" породжує у романтичної людини відчуття своєї причетності світу безмежних далей, це пейзаж, що стверджує бажану можливість реального зближення, навіть злиття з природою.
"Вид з вікна" також спрямований в далину, але за своєю суттю він вже конфліктний, бо виражає не почуття гармонії, а тільки порив до неї. Вид з вікна визначає той стан, який найкраще можна визначити романтичним словом "туга" чи "томління".
Ранній романтизм у своєму прагненні до позамежного часто звертається в космічні простори, до місяця та зірок. Цим пояснюється любов романтиків до нічних місячних пейзажів. Вночі, коли стихає суєта дня, природа виступає у своїй справжній, потаємній суті. Тоді прочиняється завіса над її таємницями, доступною стає її мова:
... Над Украйной плыла
В облачке злато-кудрявом
Полуночная луна.
И над лугом благовонным,
И над лесом будто сонным,
И на небе тишина...
Как роскошно и светло
Небо в озере легло!
Как блестит на вышине,
Как горит во глубине...
(А.Метлинський "Украинские ночи")
Однією з особливостей ранньоромантичного виду з вікна є його панорамність. Пейзаж уявляється безмежним і нерідко ця безмежність підкреслюється різноманітними звуками, що долинають звідти, куди не дістає погляд:
И снова пани у окна
Сидит задумчива, бледна
И слушает, как вдалеке
Вторится топот по реке.
Вот топот тише, тише стал -
То замирал, то оживал -
И вдруг исчез - в далёкий мрак
Как будто утонул козак.
И только лишь когда рассвет
Свой розово-огнистый цвет
Разлил на небе голубом
И звезды, трепетным лугом
Дрожа, как стали потухать
И неприметно исчезать,
В тумане забелел поток,
[-27-]
Дохнул из саду ветерок,
И предрассветный соловей
Запел в тени густых ветвей,
Любовной негою дыша, -
Вздохнув, жена Барабаша
Легла печально почивать
На одинокую кровать.
(Є.Гребінка "Богдан", розділ IV)
Визначальним тут виявляється не тільки вигляд з вікна, а й стан людини біля вікна. Його можна охарактеризувати як туга за ідеальним, як бажання досконалості і щастя. Смисл романтичної формули "ще тут, а не там" стає чітким, дякуючи введенню образу вікна: воно вказує одночасно на ціль прагнень і на неможливість її досягнення. У даному випадку лірична картина ускладнюється ще й тим, що героїня чекає на свого чоловіка, прагне зустрічі з ним. Це основна тема цього уривку, що трохи стирає образ вікна і пейзажу за ним, забарвлюючи їх особистими, інтимними переживаннями.
У вищезгаданому уривку присутня ще одна, дуже цікава риса - це освітлення. Відомо, що романтизм не полюбляв яскравого денного світла, так як вважав його неживописним. Його більш приваблювало ранкове чи вечірнє освітлення, багате на відтінки кольорів, [-28-] переливи фарб, можливі відблиски та рефлекси, рух тіней, що ми і бачимо у цьому та багатьох інших ліричних пейзажах поетів-романтиків.
У літературі, частіше у прозі, широко використовується "прийом Керстінга" - зображення сонячного або місячного світла, що вливається у вікно і оживлює все навколо. Виникає той же ефект, що і в живописі: світло змінює і надихає дійсність. Він сприймається романтичним героєм як символ вічності, як вісник ідеального світу. Часто визнається ірраціональність того, що відбувається, також підкреслюється й велика творча сила світла, як частини природи, що вічно творить, як місцезнаходження духовного начала світла. У той же час місячне світло нерідко носить містично-потойбічне забарвлення:
Не спить Наталочка одна,
Сидить небога у вікна.
Крізь гілля місяць світе.
Ось по шляху щось їде!
Земля гудить і стугонить,
Вітрець по листях шелестить;
Хтось їде-поспішає,
До двора привертає.
(М.Костомаров "Наталя")
Тут пейзаж з вікна із місячним світлом передує появі мерця. З допомогою кількох [-29-] слів Микола Костомаров створює атмосферу тривалого очікування і образ вікна то місячного світла має тут складне символічне значення.
Ірраціональна природа світла, що проникає крізь вікно у житло, нерідко також вступає у романтизмі у протиріччя з побутом та буденністю, вказує на мізерність щоденних житейських клопотів у порівнянні з вічними, у романтичному розумінні, цінностями - природою, мистецтвом, благородними поривами серця, з коханням. Так знову "тема вікна" і світло стверджують романтичну протиставленість поезії та прози, духовності та меркантилізму чи, як в останньому прикладі, реальності та нереальності, звичайності та містики.
У західноєвропейській поезії та прозі можна детально прослідкувати розвиток "теми вікна" від раннього романтизму до пізнього