Слово каменяра про кобзаря
Поміж численних шанувальників творчості Тараса Шевченка чільне місце займає Іван Франко. Різних аспектів цієї великої теми торкались такі відомі вчені, як М.Бернштейн, М.Возняк, М.Дубина, Ю.Кобелецький, П.Лисюк, О.Мороз, В.Поважна, І.Романченко тощо. Але більшість їх лише принагідно торкалися проблеми шевченкіани І.Франка. Привернути увагу на її актуальність - основна мета нашої статті.
Відомо, що І.Франко мав попередників і сучасників, які впродовж другої половини XIX і початок XX ст. поповнювали скарбницю життєписного жанру про Т.Шевченка. Кращі зразки їх творів включені до збірника "Т.Г.Шевченко в художній література" (1964). 3а підрахунками вчених, І.Франко має понад 70 виступів про свого великого попередника. Причому, на думку М.Бернштейна, "поетичні твори Франка про Кобзаря йшли поруч з його науково-публіцистичною діяльністю в шевченкознавстві, як частина великого цілого, як один із проявів палкої любові до Шевченкового слова” [1, С.46].
На жаль, М.Бернштейн окремо не виділяє з потоку Франкового шевченкознавства твори історико-біографічного письменства. Втім, останнє включає в себе два різновиди - науково-біографічний та художньо-життєписний. В свою чергу кожен з них має свою жанрову специфіку й різні шляхи досягнення історичної та естетичної істини. Якщо мати на увазі шевченкіану І.Франка, то найбільш вагоміші її зразки повністю узгоджуються із законами історико-біографічного жанру та витримали іспит часом. При їх аналізі простежується така закономірність: чим інтенсивніше удосконалювалися дослідницькі й мистецькі пошуки автора, тим кращими появлялися із під пера його зразки шевченкіани різних жанрів. До того ж “в ідеалі справжній історико-біографічний твір про письменника мусить подати у неповторній єдності як особистість митця, так і таїни його творчої лабораторії” [2, С.76].
У шевченкіані І.Франка кількісно переважають есеїстичні твори, які мають міцну історичну основу. Їхній появі передувало вельми глибоке вивчення автором біографії й творчості Т.Шевченка. Досить сказати, що вже гімназистом Франко, маючи незвичайні здібності, вивчив напам’ять усі поезії "Кобзаря". Потім був активним дослідником і видавцем творів Т.Шевченка. У межах можливого спочатку зупинимось на окремих його науково-біографічних есе про Кобзаря. Такому жанру, як відомо, властива одна дуже важлива і принципова відмінність від літературного твору: в науковій біографії “немає місця художньому вимислу. Це зовсім не значить, що наукова біографія оперує тільки неспростовними фактами, в ній наявне і своє, авторське осмислення цих фактів і будь-які припущення, здогадки, гіпотетичні концепції, не кажучи вже про основне - своє тлумачення героя” [7].
Такі загальні уявлення про науково-біографічний жанр значною мірою властиві й подібного типам творів І.Франка про Т.Шевченка. Зупинимося лише на кращих їх зразках. Насамперед мова йтиме про ті з них, які відображають різні грані роздумів Каменяра про Кобзаря [9]. Будемо дотримуватися хронології появи його наукових біографій і художніх життєписів. Це надасть можливість простежити еволюцію поглядів І.Франка про свого великого попередника. При цьому “правильно розставленні акценти у розумінні тих чи інших історичних етапів дають змогу осягнути всю повноту літературних творів...” [5, С.26].
Одним з перших творів такого плану І.Франка було науково-біографічне есе "Причинка до оцінення поезій Тараса Шевченка" (1881-1882). Оскільки згодом воно підлягало авторському редагуванню і в 1914 році без першого розділу про "Гайдамаків" побачило світ під назвою вже "Темне царство", то доцільно зупинитися на останній його редакції. Це есе складається з п’яти невеличких розділів та епіграфу, якому служить вірш Шевченка "І небо невмите, і заспані хвилі" (1848).
Входження Т.Шевченка в літературу І.Франко подає в контексті творчості вітчизняних і зарубіжних письменників. Це дало можливість штрихами розкрити не лише витоки й обставини формування поетичного таланту Кобзаря, а й пролити світло на динаміку утвердження його на широтах українського та світового літературного процесу. На думку Каменяра, за цих обставин український пророк "основується свідомо та твердо на любові до всіх людей, на бажанні загальнолюдського братерства, на прихильності до всіх пригноблених і покривджених ,між которими перша і найближча серцю поета його рідна Україна" [9, С.13].
Переходячи до аналізу поем Т.Шевченка "Сон" і "Кавказ", спочатку І.Франко обґрунтовує політичну й психологічну мотивацію свого задуму. "Статті, присвячені розборові "Сну" та "Кавказу", - наголошує він, - я дав наголовок "Темне царство". Сей наголовок випливає з самої суті діла. Бо й справді в тих двох поемах списав поет картину великого царства - російського, того царства тьми (підкреслення І.Франка - І.Б.), що давить Україну, що абсолютизмом і самоволею царства та чиновників давить і путає не тільки діла, але навіть думки та змагання кожної вільної одиниці" [9, С.17]. Про трансформацію згаданих творів у форматі роману “Тарасові шляхи” О.Іваненко нами було зроблене окреме дослідження [3].
При розгляді цих творів І.Франко звертає значну увагу на поетику, за допомогою якої автор описує таке “темне царство”. То він у пафосній формі виражає свою любов до убогої України, до знедолених народів, то його гнівна інвектива засуджує лиходійство царських сатрапів. Одне слово, саме цей "високий патріотизм вилився огненним словом" і виразним "зворотом до реалізму". З цього видно, що в оцінці "темного царства" образно Шевченко досяг історичної й естетичної правди, що в першу чергу передбачають закони життєписного жанру.
Не кожному науковцю щастить показати поєднання в особі письменника пророка і митця. Тим похвально, що І.Франку вдалося це здійснити. У згаданій статті про поеми "Сон" і "Кавказ" він простежив як майстерність Кобзаря надати своїм творам високий рівень істини і краси, так і подати живі штрихи
