Спогади про Івана Франка
План
Вступ
Марія Білецька. Картини з життя Івана Франка.
Клементина Попович. Спомини про Івана Франка.
Уляна Кравченко. Щирий друг і вчитель.
Висновок.
Список використаної літератури.
1. ВСТУП
Іван Франко... Діяч, що уособлює цілу епоху української культури; один з найвидатніших письменників слов'янських народів; ім'я, що здобуває все ширшу світову славу. Вже сучасники сприймали його як «велике астральне тіло, що гріє всю Україну, а світить далеко дальше».
Людина універсальної обдарованості, титанічної працьовитості, незламної стійкості і революційної націленості в майбутнє — Іван Франко жив у бурхливу, сувору й складну історичну добу. Його дитинство озвучувалось прокльонами нещодавній панщині й відгомонами революційних настроїв 1848 року; юність відсвічувала кумачами далеких барикад Паризької комуни й загравами пожеж у близькому робітничому Бориславі; полудень віку поета збігся з першою російською революцією, яка окрилила його впевненістю в перемозі нового, вільного життя; в останні роки митця відчутнішою і ближчою ставала майбутня революційна битва.
Іван Франко-мислитель завжди орієнтувався на найвищі ідейно-філософські здобутки своєї епохи.
Іван Франко — незрівнянний за своєю багатогранністю й плідністю діяч української культури. Він був великим поетом, прозаїком, драматургом і належав до тих письменників, яких сам порівнював з «деревом, що своїм корінням впивається якомога глибше й міцніше в свій рідний, національний грунт, намагається ввіссати в себе і переварити в собі якнайбільше його живих соків, а своїм пнем і короною поринає в інтернаціональній атмосфері ідейних інтересів, наукових, суспільних, естетичних і моральних змагань» (XVIII, 505). Він був ученим широкого діапазону — критиком і дослідником літератур, істориком, філософом, фольклористом, етнографом, мовознавцем, економістом, мистецтвознавцем. Він був невтомним публіцистом, журналістом, видавцем, політичним діячем, пропагандистом передових ідей друкованим і усним словом. Його перекладацькі інтереси охоплювали сотні творів літератури і фольклору різних народів світу, письменників різних країн і епох.
Протягом сорока років своєї невсипущої творчої праці І. Франко поповнив культуру свого народу близько 4500 творами найрізноманітніших жанрів. 50-томне видання його спадщини включає лише половину колосального творчого доробку — те, що несе в собі великий заряд думок і почуттів, мудрості та краси, здатних розширювати й збагачувати духовний світ наших людей, служити дійовою виховною силою.
2. Марія Білецька. Картина з життя Івана Франка.
У 1883-му і 1884-му Марія Білецька жила на «станції» з товаришкою Ю. Карачевською по вул. Академічній. Туди часто заходив Франко з моїм свояком В. Коцовським (Корженко, Голка). Приманювала їх, мабуть, атмосфера ясної, опрятної кімнати та ті свобідні розмови, які вели вони в нашій хаті. Раз у раз приходили обидва коло сьомої години ввечері. Коцовський своїм звичаєм зав'язував розмову якоюсь провокаційною заувагою, мабуть, нароком, щоб спонукати нас на неї реагувати. Щиро обидва раділи, коли Коцовському дісталась від нас заслужена відплата за його саркастичні дотепи. У згаданому словесному двобою Франко вряди-годи записував щось у свій записник.
По короткій веселій балачці розмова сходила на поважні теми. Всі актуальні справи дня знаходили свою чергу в дискусії. Політика постійно висувалась на перше місце. Відтак ішли розмови про завдання преси, товариші праці обмінювалися помітками над рукописами, призначеними до друку. Останні числа «Діла», «Зорі», «Зеркала» чи «Кур'єра» теж давали теми до розмов. В тих часах Франко-революціонер не міг найти праці між своїми. Він був співробітником «Кур'єра». Гасла космополітизму та їх вплив на поневолені народи, а то й соціальні питання, сильно ворушили уми молодих робітників пера. Всі щаблі суспільної драбини насували безліч проблем. В дискусіях часто змагалися протилежні погляди, але без пристрасті і зневаги протилежної думки співрозмовника. Минало не раз і кілька годин, а нам (себто товаришці й мені) здавалося, що промайнула одна хвилина... Звичайно Франко звертав увагу: «Пізня пора, час кінчати, пані нудьгують». Та «пані» не нудьгували, але почували себе такими малими супроти духовного велетня, що вважали мовчанку за найвідповіднішу поведінку серед учених розмов гостей... Мило згадуються ті вечори, що розкривали пребагаті скарби знання, а й одним словечком не доторкалися приватного життя ближніх.
Коли прийшов край дискусіям, це затерлося в моїй пам'яті. Та виринув спогад вечорів у відмінному виді. Приїхала до кваліфікованого іспиту моя сестра Ольга Білинська. А з нею неначе святочний настрій увійшов у хату. Йшла розмова весела, загальна. Спинятись на політичних темах не стало часу. Франко розпитував про умови життя вчительки на селі, цікавився іспитом, виявив готовність помагати в підготовці до нього. Котрогось дня він прийшов сам і застав у нас мого брата з товаришем, що співав прегарним ліричним тенором. Пливла одна пісня за другою, будила тужливі акорди в душах молодих слухачів. Всі ми були тоді молоді. Пісеньки «Понад тими гороньками» та «Одна гора високая, а другая низька» полонили були наші душі. Ми задумались. Ніхто не ворухнувся. Франко у сумному настрої дивився на долівку. Нагло встав і, не оглядаючись ні на кого, вийшов з хати. Під спущеними повіками не вдержались сльози. Вони покотились по лиці. Дарма що поет хотів їх заховати перед нашими очима, ми доглянули його зворушення. Спів замовк. Гості розпрощались.
По іспиті Ольга мала вертатися на посаду. День перед її виїздом Франко розпитував, які книжки їй присилати, просив висловлювати свої думки про читане в листах.
Минуло кілька днів. Раз якось, раннім ранком, застукав хтось до вікна.—
Хто там?—
Революція! — була відповідь. — Я привіз вам книжки. Краще привезти, ніж вислати поштою,— сказав гість.
«Не знаю, яка