Т. Шевченко в зарубіжній літературі

Урок за творчістю Ш. Петефі у зіставленні з творчістю Т.Шевченка

Програмою зарубіжної літератури (1995 р.) передбачено обговорення самостійно прочитаних творів великого угорського поета Шандора Петефі. Звертається увага також на перегуки його творів із творами Тараса Шевченка.

Про духовну спорідненість творчості двох національних геніїв говориться давно. Ще в 1900 році Ю. К. Жаткович одним із перших звернув на це увагу. В 1925 році А.В.Луначарський у передмові до творів Петефі вказував на спільні риси в біографіях угорського та українського поетів, підкреслював, що обидва вони "піднеслись над своїм середовищем і могли зробити честь будь-якому товариству інтелігентів не лише своїм талантом та етичними якостями, а й своєю освіченістю".

І дотепер імена Шевченка й Петефі називають в одному ряду. Так, наприклад, перекладач творів угорського поета українською мовою Леонід Первомайський у передмові до книги "Шандор Петефі", що вийшла в Києві 1972 року, пише: "З Шевченком Петефі зближують революційно-демократичні переконання і в однаковій мірі властиве обом поетам почуття народності, що виявляється не лише в мові та образній структурі їхньої творчості, але й глибокому розумінні народного життя, з глибин якого обидва поети вийшли; в безмежній любові до свого народу, до його найбідніших, найупослідженіших верств; в рішучому пов'язанні своєї особистої долі з долею народу..."

Ці імена поставив поряд відомий літературознавець Іван Дзюба, який давно займається вивченням Шевченка, у своїх радіобесідах "Творчість Тараса Шевченка в контексті світової літератури" (цикл передач по українському радіо, березень 1996 р.). Усе це переконує нас у тому, що обговорення самостійно прочитаних дев'ятикласниками творів Шандора Петефі необхідно проводити у порівнянні з творами Тараса Шевченка. Справа полегшується тим, що в середині березня, коли учні за календарним плануванням уроків знайомляться з поезією Петефі, вони вже закінчують вивчення творчості Тараса Шевченка.

На нашу думку, в календарному плані на обговорення самостійно прочитаних учнями творів Шандора Петефі треба відвести як мінімум два уроки. Десь за тиждень до першого уроку пропонуємо ще раз перечитати поему угорського митця "Витязь Янош". її обговоренню, а також знайомству учнів із біографією Шандора Петефі і доцільно присвятити перший урок. Його тему можна сформулювати так: "Шандор Петефі — національний поет Угорщини. Романтично-казковий образ народного героя в поемі "Витязь Янош".

Поема не може не захопити дев'ятикласників. Тому при обговоренні твору учителеві залишається бути дик і ригентом розмови, вміло спрямовувати її сюжетно й змістовно продуманими питаннями. Учні, безумовно, дадуть свої оцінки головному героєві та зроблять висновок, що це поема про вірність, про велику і мужню любов, про стійкість характеру, що не знає компромісів, про моральну чистоту двох молодих людей із народу — Яноша та Ілушку. Учителеві (якщо не знайдеться такого учня) залишиться зробити узагальнення й розставити акценти. При цьому треба наголосити, що образ Яноша Кукориці — це узагальнений образ мадяра, який постав із легенд, казок, народної пісні. У ньому — все краще, що є в душі народу. Щасливий кінець поеми — це віра Шандора Петефі, що народ, котрий багато перетерпів, заслуговує на щасливе життя. Вчителеві слід також наголосити, що поет у творі дуже майстерно поєднує реалістичний план із казковим, фантастичним. Янош постає і як звичайний вівчар, і як особистість казково-романтична, героїчна. Казкові чудеса, перебільшення, фантастичні пригоди допомагають авторові глибше розкрити ті можливості, які закладені в характері народного героя, але не могли розкритися в реальному житті. Поема — двопланова. З одного боку, вона має щасливий кінець, пов'язаний з народницько-романтичними мріями поета. З другого — Ілушка помирає... Це вносить в поему життєво реальну трагедійність. І тут вчитель може запитати учнів: "Де, у творах якого українського поета ви бачили таку ж щиру любов, таку ж вірність? Хто з героїв української літератури теж — сирота без роду, з гарячою любов'ю? Хто нагадує угорського вівчара?" Звичайно, це Ярема з "Гайдамаків" Тараса Шевченка. Шевченків Ярема і Янош Шандора Петефі — герої типологічне близькі... і не тільки Ярема... В Шевченка ті, кого любить поет, всі з душею, скупаною в любові...

Вірне кохання у народній поезії завжди знаходить своє відбиття у поетичному символі почуття. Таким символом кохання в поемі "Витязь Янош" стала квітка шипшини. Над могилою Ілушки виріс кущ шипшини. Янош зриває з нього квітку — символ нещасливої любові — і бере з собою:

Ти, квітко, що зросла з її земного праху,

Не залишай мене в блуканні, бідолаху!

Блукатиму тепер, допоки не загину,

Допоки радо й сам не ляжу в домовину!

(Тут і далі переклад Л.Первомайського).

Шкода, що з програми зарубіжної літератури 1995 р. вилучено середньовічний роман про Трістана та Ізольду. Під його впливом Леся Українка, як відомо, написала поему "Ізольда Білорука". Так от, у кінці поеми на могилах Трістана та Ізольди (цих закоханих поховали поряд) виросли два кущі — білої і червоної рожі. Виросли і сплелися гілочками в квітах, їх розрубали. Але за ніч вони зрослися знову. Потім їм дали спокій: вірна любов — безсмертна, і про це доцільно нагадати учням.

При обговоренні поеми "Витязь Янош" слід наголосити, що важливу художню роль у поемі відіграє пейзаж. А Шандор Петефі — майстер пейзажу. Його стихія — степ. Він уміє кількома штрихами намалювати живу картину. Варто зачитати хоча б оцей уривок:

Ні квітки у степу, ні деревця, ні птиці,

Лиш блискає роса