Традиція і наука про авесту

Назва “Авеста” збереглася в найрізноманітнішіх формах. В середньо перській літературі – “Апастак”, або (в “Бундахішні”) “Ден” – “закон”, “принципи”, “релігійне установлення”, “релігійна книга”, “біблія”.

У середньовікових персько-таджицькій і арабській літературі зустрічається багато варіацій цієї назви.

Подібно загадці [його] слава, благородство його - [його] розгадка,

[Бо] досконалість [це] – ніби Авеста, а його характер – це Зенд [розкриття змісту].

У інших авторів зустрічаємо інші форми.

Теперішній текст Авести, є тільки частиною попереднього, повного тексту, який представляє собою зібрання фрагментів, які збереглися, певним чином систематизовані.

На існування ж в глибокій древності письмових текстів зороастризма (або маздеізма) є вказівки античних авторів. Так, Пліній в “Historia naturalis” (ХХХ.2) зі слів грецького автора Герміппа (сучасника Птоломея ІІІ, 247-222 р. до н.е.) повідомляє, що писання магів включали два мільйони віршів, зміст яких ніби було викладено Герміппом.

Перська традиція відносить виникнення Авести до І тис. до н.е., до полу легендарної діяльності Заратуштри.

В книзі “Шахріха Еран” говориться про те, що “Зардушт по наказу Віштаспа записав “Ден” [Авесту] в склад 1200 фрагадрів [розділв] релігійним шрифтом [дені дібіріх] на золотих дисках і розмістив до скарбниці храму вогню. Але хитрий Олександр [Македонський] спалив і бросив до моря священну книгу семи царів”.

В “Денкарді” (ІХ ст. до н.е.) наводяться в двух місцях традиційні повідомлення про Авесті. В ІІІ книзі говориться, що текст Авести заснований та священному одкровенні, яке Заратушта передав своїм учням. По наказу Каві Віштаспа цей текс “Аспастак-у Занд” був записаний і збережений в царському сховищі в Шізі (Ганч-і Шайеген) [Ганджа Сізська біля озера Урмія] і в копії в рахіві (Дез-і Нібішт) в Істахарі, а решта копій були розпреділені в різних місцях. Після Настя Олександра Македонського один екземпляр був спалений, а інший захоплений греками і переведений ними на свою мову. При Артахшере Папа кане були зібрані розсіяні частини Авести і проведено їх відновлення (падтаких перекладається по-різному: “виклад”, “опубліковане”, “відтворення”; тут наведено як “відновлення”). Верховним жерцем Тансаром.

В IV книзі “Ден карда” це повідомлення викладається ширше. Цар [Дарій Кодоман], наказав записати увесь текст Авести в двох екземплярах і здати в царське сховище в Шизі і в архів . Аршакід Валахш (Вологез) велів зібрати і відновити в першопочатковому вигляді все, що зберіглося після нашестя Олександра Македонського письмово або усно. По наказу Арташера Папакана текст Авести був кодифіційованим під керівництвом Тансара. Син Артахшера Шапур (243-273 рр.н.е). додатково зібрав всі ще не включені в канонізовану Авесту фрагменти астрологічного, математичного і філософського змісту і виправлений текст наказав зберегти у сховку в Шізі. При Шапур, сині Охрамзда, верховним жерцем Атурпатом Махраспанданом знову був кодифікований текст Авести. При Хусроу Пар візі під спостереженням жерців знову було уточнено текст Авести і коментарів (Занд).

“Вендіндад”. Перші його три розділи особливо цікаві по елементах народних вірувань, які містяться в ньому. В цих розділах мова йде про землю, яка грала в житті соідлих народностей Середньої Азіх та Ірана дуже велике значення.

В розділі 1 викладається легендарна географія, характеристика “добрих” і “злих” земель. Ахура-Мазда створює мирні краї, країни Добра. Анхра-Манью в противагу йому насаджує в них Зло.

Розділ починається словами:

[1] “Сказав Ахура-Мазда Спітаміду Заратустрі:

“Я, я, о Спітамід Заратустра, перетворив базрадісне місце в мирнай край”. Далі йде перерахунок 16 країн:

[2] “В якості першої з найкращих місцевостей і країн створив я, Ахура-Мазда, Аріанам_Вайда у прекрасної (ріки) Датії.

Але там створив злісний Анхра-Манью в яксті біча країни (виводок) рудих змій і зіслану девами зиму”.

<...>

[4] Друга країна, створена Ахунра-Маздою – “Гава (може бути область), де проживають соди”. В противагу злокозному Анхра-Манью створив в якості бича країни шкідливих мух, що гублять тварин”.

<...>

Закінчується розділ словами:

[20] Існують і другі прекрасні країни, чудові, безцінні, обжиті і променіючі місцевості та країни”

Цій географічній поемі” присвячено багато досліджень. В основному вони представляють собою спроби визначити, наскільки відповідають реальній дійсності відомості, які повідомляються, що в них є легендарного, неточного, як локалізувати перераховані “країни Добра” і т.п. Відповідно повне зведення подібних досліджень містить книга А.Омаковельского. По наведеним у ній даним і таблиці можна встановити <...>

ідентифікацію “країн Добра”.

<...>

У розділі 3 восхваляється земледілля, яке проголошується священним, богоугодним. Викладення ведеться у формі запитань і відповідей.

Що найбільш всього цікаво і що всього більше ненависно Ахура-Мазді? Цікаво: поклоніння йому вогнем і млеком і служіння божеству нив і пасовищ – Мітре і лугів – Раману; побудова житла, забезпеченого вогнем, тваринами, жінкою, дітьми; насадження сільськогосподарських рослин і дерев; зрошення; розвід великої і рогатої худоби і зволоження грунту. Ненависно: поклоніння Анхра-Манью, недотримання ритуального чистоти, особливо при захороненнях:

[2] “О, Творець тілесного світу, істинний! Яке ... місце на землі є найприємнішим?” – І сказав Ахура-Мазда:

“Воістину там, де праведна людина [3] зводить дім, наділенний вогнем і млеком, жінкою, дітьми і хорошими табунами, в цьомудомі тоді багато тварин, багато праведності, багато кормів, багато собак, багато дружин і багато дітей, багато вогню і багато всякого життєйського добра. [4] ... Воістину і там, о Спітамід Заратустра, де розробляються побільше хлібу, трав, рослин і поживних плодів, де зрошують сухий грунт або осушують грунт надто вологий”.

<...>

Решта розділів “Вендідада” носять яскраво виражений жрецький характер. Однак і в них відображається інколи древні народні уявлення і містяться деякі цікаві соціально-історичні відомості.

Розділи 4-9 законодавчі, про гріхи