І гарні коси, й тіло тьмяне –

Мов сатана у пеклі грів.

Жінки гадають, що потвора,

Та в чоловіків розум свій

Її повторність чарівлива –

Зернятко солі від морських

Звідкіль і гола і ваблива

Венера вийшла з хвиль п’янких.

На закінчення нашого поетичного вечора необхідно нагадати, що ми познайомились сьогодні з творами французьких митців – чоловіків (якоюсь мірою це пов’язано зі святкування Жіночого дня). Якщо ж говорити про французьку лірику взагалі, то уславили її своїми щирими поезіями і жінки. Крістіна де Пізан, Луїза Лабе, Еліза Меркер і інші. чи не найталановитіша з них – Марселіна Деборд-Вальмор. Про неї Віктор Гюго сказав: „Це сама поезія”. Її твори відзначаються невимушеною безпосередністю, ніжністю, щирістю почуттів, мелодійністю.

Коли він раптом зблід, коли він на півслові,

Схвильовано спинився у надвечірній час,

Коли з-під вій густих, мов блискавки грозові

Огні його очей вразили серце враз,

Коли вся ніжність рис його ясного лику,

Що не згасаючи сія,

Відбилась у мені, лишила слід довіку, -

Він не любив – любила я.