У підтексті твору звучить філософське питання: чому люди не літають, чому вони не піднімають свої голови до високої істини, до прекрасного ідеалу...

Незважаючи на трагічне тло, в оповіданні відчувається велика віра Г.Гарсіа Маркеса у незнищуваність духовних цінностей. Саме тому янгол одужав, у нього виросли нові крила, і він відлітає в інший світ — до яскравих зірок і небесної чистоти. І чи повернеться він назад... Це питання залишається нерозв'язаним. Відкритий фінал змушує читача замислитися над проблемами сучасного буття, де немає місця янголам.

Важливим у розумінні авторського задуму є останній абзац твору — своєрідний епілог, де розповідається, як янгол набрав висоту, а Елісенда нарешті зітхнула з полегшенням, бо він перестав бути «перешкодою» в її житті, а перетворився на малесеньку крапку над морським горизонтом. Поєднавшись на початку оповідання, наприкінці високе і буденне назавжди розійшлися по різні боки Всесвіту, і невідомо, коли вони знову з'єднаються.

У творчості Г.Гарсіа Маркеса стикаються одне з одним життя і смерть, міф і реальність, дух і плоть. У цій боротьбі, на думку письменника, формуються умови для перетворення світу, головне — щоб вона тривала, щоб людство, помиляючись і падаючи, не зупинялось у своїх пошуках. У Нобелівській лекції Г.Гарсіа Маркес зазначив, що «людина зможе вистояти, перемогти, але тільки разом з усім народом, з усім родом людським, зростання дерева якого й гарантує перевагу життя над смертю».