Композитор, публіцист, поет, прозаїк, редактор, видавець, художник, просвітницький діяч. Левко Лепкий народився 7 грудня 1888 р. в с. Поручин, нині - Бережанського району. Закінчив Бережанську гімназію, вчився у Львівському університеті. Був одним із організаторів легіону Українських Січових Стрільців, його Пресової Кватири. Воював у цьому легіоні, потім в УГА. Після війни був директором видавництва "Червона Калина” у Львові, співпрацював у музичному видавництві “Сурма”, видавав і редагував журнали “Комар”, “Будяк”, “Жорна”.

Одним із найвідоміших творів Л. Лепкого-композитора стала музика до вірша свого брата Богдана “Чуєш, брате мій...“, написана в 1914 р. Під назвою “Журавлі” ця пісня ввійшла в історію, стала народною. Левко Лепкий - автор стрілецьких пісень “Ой видно село”, “Коби скорше з гір Карпатів”, “Маєва нічка”, “Бо війна війною”, “Казала дівчина”, романсу “Колись, дівчино мила” та інших вокальних творів. Під час боїв за Львів, у січні 1919 р., Л. Лепкий написав хоровий твір патріотичного звучання “Група “Схід”, а в липні 1919 р. - “Ми йдемо вперед”. Відомою є пісня “Гей там, у Вільхівці”, створена разом з Р. Купчинським у жовтні 1919 р.

Лев Лепкий є автором сценічної картини “Сон Івасика” (1922), оповідань, фейлетонів, літературно-критичних статей, розвідок з історії січового стрілецтва, мемуарів. Виступав під власним прізвищем та псевдонімами Оровець, Льоньо, Швунг, Зиз, Зазик, Леле та ін. Ініціатор (разом з художником І. Іванцем) введення стрілецької шапки-мазепинки, т. зв. “зубчатки на ковнір” і відзнак на рукавах, що в 1918 р. були прийняті для УГА.

Також розробив проект пам’ятника полеглим Українським Січовим Стрільцям на цвинтарі у Винниках біля Львова. Монумент зберігся до наших днів.

У 1939 р. Л. Лепкий емігрував до Кракова, де працював у редакції газети “Краківські вісті”, в 1944 р. переїхав до Відня, звідти - в Баварію (Німеччина). 1949 р. емігрував до США. Тут опублікував повість Б. Лепкого “З-під Полтави до Бендер"(1955), а також частину своїх спогадів під назвою “Дещо про молодість Б. Лепкого”.

Помер 28 жовтня 1971 р. в м. Трентон (США). Ім’я Л. Лепкого живе і житиме в його піснях та інших творах. Уся його літературно-мистецька спадщина служить збереженню пам’яті про нашу героїчну історію.

Лепкий Левко (“Оровець”, “Льоньо”, “Швунг”, “Зиз”, “Зизик”, “Леле”; 07.12.1889, с. Поручин Бережанського р-ну Тернопільської обл. – 28.10.1971, США). Закінчив гімназію у Бережанах (1907 р.). Вступив на теологічний факультет Львівського університету, але згодом пере-йшов на правничий, активно включився у життя студентських організацій у боротьбі за український університет. Незабаром переїхав до Кракова, де вивчав теорію та прак-тику малярства у Краківській академії мистецтв. Тут організовував виїзди студентських аматорських гуртків із концертами й теат-ральними виставами на Буковину, до Німеччини й Австрії, де пра-цювало багато українців на фабриках і в селянських господарствах.

Організатор “Січі” на Бережанщині, допомагав в організації “Бориславської Січі”. Коли виникла потреба однострою військового зразка, то було прийнято запропоновану Л. Лепким модель. Окремі елементи із проекту Л. Лепкого було прийнято 1918 р. для одно-строю усієї УГА. Від початку Першої світової війни в Легіоні УСС, згодом керував кінною сотнею, а також разом із Р. Купчинським, М. Голубцем, М. Гайворонським, О. Назаруком, Ю. Шкрумеляком, В. Бобинським та ін. організував “Пресову кватиру” УСС. Писав статті на військові теми, описи боїв, воєнні стрілецькі пісні разом із Р. Купчинським і М. Гайворонським, що стали улюбленими не тільки серед січових стрільців, а й серед на-родних мас і вийшли пізніше окремим виданням. Активний співпробітник Пресової Кватири УСС, зокрема разом із Романом Купчинським, Іваном Балюком та Василем Дзіковським творив групу поетів та літераторів Кватири в полі, мав ступені підхорунжого і четаря УСС.

Входив до першого штабу Ордену Залізної Остроги в УСС, як Великий Майстер Церемоній. Після закінчення польсько-української війни Л. Лепкий у ранзі поручника УГА повернувся до Галичини, де його, як і більшість українських вояків, чекала польська в’язниця. Звільнившись, якийсь час жив у Бориславі, а потім переїхав до Львова. Редактор “Господарсько-Кооперативного Часопису” (від 1921 р.). Член надзірної ради (від 1922 р.), управи і редактор (1929–1939 рр.) видавництва “Червона Калина” у Львові, брав активну участь у виданні журналу “Літопис “Чер-воної Калини” (його співредактор у 1929–1934 рр.) і його щорічних календарів, книг та брошур військової тематики (часто сам ілюстрував видання, особливо любив ма-лювати батальні сцени), в організації мистецьких зустрічей і щорічних карнавальних вечорниць “Червоної Калини”.

Поетичні й прозові твори Л. Лепкого, зокрема фейлетони, літературно-критичні статті, нариси з історії Січового Стрілецтва, мемуари вміщені на сторінках альманахів, часописів “Діло”, “Шляхи” (1913–1918 рр.), “Нові шляхи” (1929–1932 рр.), “Літопис “Червоної Калини”, “Вісті з Лугу” (1925–1939 рр.), “Тризуб” (1925–1940 рр.), в “Календарях “Червоної Калини”. 1937 р. вийшов ілюстрований альбом “Укра-їнські Січові Стрільці у 20-ліття виступу (1914–1920)” (за редак-цією Л. Лепкого й Б. Гнатевича). Видавництво “Червона Калина”, закрите, як і всі інші українські редакції й видавництва, восени 1939 р., було відновлене в еміграції, а 1990 р. – у Львові. Л. Лепкий належав до мистецького об’єднання “Богема”, був членом правління Товариства українських письменників і журна-лістів ім. І. Франка у Львові. Співпрацював у музичному видавництві “Сурма”, у сатирично-гумо-ристичних журналах “Будяк” (1921–1922 рр.), “Комар” (1933– 1939 рр.), “Зиз” (1924–1933 рр., у 1925–1929 рр. – його редактор). Один із засновників першого в Галичині львівського літературно-мистецького театру “Скоморохи”. Л. Леп-кий – автор