Вступ

Питання міфологізму художнього мислення в українському літературознавстві ще донедавна розглядалося спорадично і не цілісно. Причиною цього було необ'єктивне, заідеологізоване ставлення до питання художності у літературі, тим паче, що і такі форми авторської свідомості як неоромантизм чи символізм, в контексті яких найчастіше і проявляється міфологічний дискурс, відносились до художньої системи письменників із реалістичним способом відображення дійсності, в табір котрих була спроба віднести і Лесю Українку.

Саме тому завданням нашого літературознавства є остаточне зняття цих штучних нашарувань, звернення до аналізу художніх особливостей творчості Лесі Українки, яка на хвилі нових віянь в українській літературі шукала оригінальних, нетрадиційних засобів у своїй художній техніці, що часто викликало нерозуміння і несприйняття у середовищі письменників-традиціоналістів.

Зрозуміло, що драматургічну творчість Лесі Українки не мала минути своєю увагою критика. Ще наприкінці ХІХ ст. були спроби аналізу ї творчості українськими літературознавцями І. Франком та М. Драгомановим, так і з боку представників народницького спрямування, які були прихильниками консерватизму у літературі.

Наступний етап літературознавчих оглядів драматургії Лесі Українки припадає на 20-30 рр. ХХ ст., коли на хвилі відродження зріс інтерес до Лесиної творчості. Визначальними працями зарекомендували себе дослідження: М. Зеров. Леся Українка //До джерел (літературно-критичні статті).- К., 1926; П. Драй-Хмара. Леся Українка. Життя і творчість.- К.: Державне Видавництво України, 1926; П. Рулін. Рання українська драма. – Харків.: Книгоспілка, 1927; Б. Якубський. Творчий шлях Лесі Українки//Леся Українка.- Твори.- Т. 1.- К.: Книгоспілка, 1927 та інші, і спільною рисою для цих досліджень є намагання у важких заідеологізованих умовах об'єктивно виствітлити творчість Лесі Українки. Ці розвідки залишаються цінними і по сьогодні, оскільки на базі універсальних знань авторів у працях комплексно, всебічно розглядаються лесезнавчі та й в ширшому розуміння літературознавчі питання.

Період 30 – 50-х років не приніс чогось оригінального щодо літературно-критичних оглядів Лесиної творчості, оскільки ідеологічно-репресивна машина душила все українське з найбільшою силою. Праця О.Гозепуда. Театр Лесі Українки//Леся Українка. Театр.-К.: Радянський письменник, 1946, О. Білецького. Леся Українка//Білецький О. Твори: В 5-ти т. – т. 1.-К.: Держлітвидав України, 1951 та ряд статей М. Рильського про Лесю Українку – от майже чи не все те, що більш-менш об'єктивно представляло Лесину драматургії в контексті літературознавчих досліджень. Та, вже починаючи із 60-х років, кількість наукових розвідок помітно більшає, покращується наукова якість праць. Серед них варто відзначити ґрунтовні дослідження Лесиної драми: О.Бабишкін. Драматургія Лесі Українки. К., 1963; Л. Кулінська. У світі ідей та образів. К., 1971; О.Ставицький. Леся Українка. – К., 1970; О. Дейч. Дорогою дружби. К., 1977; Л. Дем'янівська. Українська драматична поема. К. 1984 та інші, але і це не давало повної картини через ідеологічну неможливість повно представити Лесину драматичну творчість.

Було захищено ряд дисертацій з проблеми художніх особливостей драматургії, як от : Л. Кочубей. Драматическая поэма Леси Украинки "Кассандра" и ее место в идейно-эстетической в украинской литературе начала ХХ века, 1968; Полушкина Л. Драма Леси Украинки "Каменный властелин", К. 1969 та інші. Однак не давало це повного літературознавчого огляду через ідеологічну зашореність і неможливість комплексно представити Лесину творчість у сфері драматургії.

Вагомим внеском у розвиток лесезнавчих студій була активна дослідницька робота українських літературознавців в еміграції. Історико-літературний аспект дослідження творчості Лесі Українки представлений у парцях Д. Донцова. Жрекиня Бога, нікому не відомого в країні// Визвольний шлях.- 1959. №12.- с. 1347-1374, Маланюка Є. До роковин Лесі Українки// Є.Маланюк. Книга спостережень: У 2-х т. – т. 1. Торонто, 1962. – с. 91 – 202, які наголошували на ідеологічній площині її творчості, та, водночас, перший з них, вів предметні роздуми щодо Лесиного індивідуалізму та неоромантизму, вважаючи її одною з перших, хто почав культивувати в українській літературі дані типи художньої свідомості.

У подібному ключі дослідження поетики художньої свідомості Лесі Українки, виокремлення оригінальних, специфічних рис її мистецького світу, що вирізняє її зпоміж інших письменників, спрямували свої літературознавчі розробки Ю. Бойка.-Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання//Юрій Бойко. Вибрані праці. К., 1992. – с. 110-161. та Р.Задеснянського. Творчість Лесі Українки. Мюнхен. 1984, Кухар Р. Модерністичні визвуки у драматичній творчості Лесі Українки// Визвольний шлях.- 1979.- кн. 5. – с. 610-622. Оригінально інтерпритує феномен трагічного як присутній елемент вияву поетики Лесі Українки – письменника Д.Козій. у дослідеженні Форми трагізму у Лесі Українки // Дмитро Козій. Глибинний епос. Нариси з літератури і філософії.- Торонто – Нью-Йорк – Париж – Сідней, 1984, а чи не найуніверсальнішою працею зарекомендувало себе дослідженя П. Одарченка, що складається із низки статей, які вже у 1994 році вийшли окремою монографією.

В останні роки увагу літературознавців-лесезнавців привернула власне проблема поетики драми Лесі Українки, питання жанру, композиції, типів художнього мислення. Так, дослідженню міфологічного дискурсу у творчості письменниці присвятили свої праці Я. Поліщук – "Міфологічний горизонт українського модернізму.- Івано-Франківськ 2002, О.Бондарєва О.драматизм міфу і міфологізм драми.- Херсон, 2000, ряд публікацій Л. Скупейка над міфологізмом "Лісової пісні", в постмодерних характеристиках пропонують свої бачення творчості Лесі Українки В. Агеєва та С. Павличко, грунтовні, самобутні дослідження модерної української драматургії та місце Лесі Українки в літературознавчому процесі даного періоду представлені у працях С. Хороба – "Слово Образ – Форма: у пошуках художності – Івано-Франківськ, 2000, та Українська модерна драма кінця ХІХ – початку ХХ століття (неоромантизм, символізм,